6 глава

-Кхм, гаразд, - Я опустила погляд. Щоки почервоніли від сорому, видаючи збентеження з потрохами. - Настав час відпочивати, напевно. Піду, постіль на дивані.

-А як же, килимок? - Тільки я розвинулася, спитав він з посмішкою.  Не розвиваючись відповіла...

-Не хочишь на дивані, можеш на килимку. - Відповіла я.

-Все, більше нічого не кажу. - Я пішла да вітальні.

В даний момент я була дуже щаслива тому, що не пошкодувала гроші і винайняла двокімнатну квартиру, кухня якої була з'єднана із вітальною. Наявність кількох кімнат мені дуже сподобалося, працювати в одному місці, а спати в іншому. Та й сестра час від часу у мене ночувала, іноді подруги залишалися. Будь-яке бувало.

Спальне місце для перевертня було готове. Дивилася на диван і розуміла, що чоловік під два метри на зріст навряд чи тут вміститься. Це ж не Настя, з її сто п'ятдесят п'ять сантиметрів.

Краєм ока помітила, що сидить він у чорних шкарпетках. Тобто, взуття зняв. Ти ж мій дорогий…

- Доброї ночі,  щоб тобі погано спалося!- Сказала я наостанок  і зникла у своїй кімнаті, де, нарешті, змогла спокійно видихнути. Як почула. 

-З тобою поруч, спалося б краще, але що маємо то маємо! - Сказав він. Я не стала відповідати.

Переодягалася швидко, тому що мені постійно здавалося, що Павло вдереться без стуку. Коли я встигла стати параноїком?

Далі – стандартна програма. Почистити зубки, вимкнути світло в спальній кімнаті, почитати коментарі до книг і спати. Все було, загалом, як завжди. Засинаю я зазвичай швидко, достатньо кількох хвилин. А тут… сну в жодному оці!

Моє ліжко довге, та ще й двоспальне! Ідеально підійде величезному перевертню. Я, коли у ванну ходила, чудово бачила, як йому там незручно. Але ні слова мені не сказав! Побажав доброї ночі і провів хижим поглядом до моїх дверей.

Я хвилин двадцать поверталася, перш ніж зважитися на те, що зараз зроблю. Взяла в руки свою подушку і попрямувала до вітальні.

- Підйом! - Подивилася я на нього зверху вниз. Прямо в ці святі жовті очі. - Змінюємося місцями. Іди на ліжко.

– А ти? – Павло прийняв вертикальне становище. Незважаючи на темряву, я точно могла сказати, що він стоїть в одних боксерах. Погляд намагалася тримати на оголеному торсі і в жодному разі не спускати нижче.

- Цілком логічно, що на дивані. Все, йди давай, поки я не передумала, - взяла з дивана його подушку цієї ночі і сунула в руки чоловікові. Нехай провалює, доки я добра.

- Ні, так не піде.

Частка секунди – і Павло тримає мене на руках. А тепер ще й несе мене до моєї ж кімнати. Серце шалено забилося від різних картинок, що зараз малював мозок. Фантазія, яка так допомагає мені в роботі, зараз не грала мені на руку. Знущається лише!

"Що я наробила? Спала б собі спокійно з чистою совістю та й годі. Ні, вирішила не знущатися з перевертня і поступитися. Та щоб я ще хоч раз так зробила!"

Мене дбайливо поклали і накрили ковдрою. Друга половина ліжка прогнулась під вагою чоловіка.

- Іди візьми собі іншу ковдру! – я зробила подобу кокона, не бажаючи ділитися.

- Без проблем, - через пару секунд грюкнули двері спальні, і чоловік знову ліг до мене. Тепер уже зі своєю ковдрою. Ось тільки не збирався спати під нею , а так, кинув поряд.

- Навіщо тобі ковдра, якщо тобі й так нормально? - Не втрималася від запитання я.

- Щоб тебе не бентежити.

- Приставатимеш? - Запитала я в жартівливій формі, хоча таке відверте питання далося мені нелегко. Морально важко було вимовити. Та й визнати, що якщо Павло захоче – я йому не зможу перешкодити. Занадто маленька і слабка в порівнянні з ним.

- А ти б вибачила? - І, не чекаючи моєї відповіді, продовжив: - Тобі треба до мене звикнути. Мені тринадцять, а не чотирнадцять... Я вмію контролювати свої бурхливі гормони. Головне – щоб ти навмисне не провокувала. Це зрозуміло?

Активно закивала головою.

- Я не хочу, щоб ти одразу від мене втекла. Знайти - не проблема, але сам факт ... неприйняття партнера сприймається вовчою сутністю важко.

- Ти вимкнув світло, роззувся, ліг туди, куди я сказала... Що це було?

Що це мене на розмови посеред ночі потягло?

- Повага до чужих порядків. Це твій дім. Ти роззулася - я наслідував твій приклад. А світло… перед тим, як піти на кухню, ти кинула погляд на вимикач. Я помітив.

- А диван..? - Закусила губу. Навіщо я все це питаю? Що я хочу почути?

Ти чудово знаєш навіщо! Визнай – цей чоловік тебе зацікавив. Підкупив своєю ввічливістю, впевненістю, розумністю…»

- Я був певен, що ти прийдеш, - жовті очі дивовижно світилися в темряві й притягали погляд. Ну, ось… знову не можу заснути! Даремно тільки місце намагалася поступитися.

- Занадто самовпевнений, - і відвернулася від нього. – Доброї ночі.

Коли на мою талію опустилася рука, я мимоволі сіпнулася.

– Не бійся, я просто хотів тебе обійняти, – рука не зникла, але стабільно лежала на одному місці. Та не лізла ні вгору, ні вниз, ні під ковдру.

Поруч із чоловіком було спокійно, але присутність стороннього в ліжку трохи бентежила. Зрештою, втома перемогла, і я заснула.