4 глава

Рука нещадно горіла після удару.

- Сідай у машину, - Виділяючи кожне слово, промовив він і відчинив дверцята.

Сперечатися з ним після того, що сталося, не стала і просто зробила, як він сказав. Стр-рашно ж. Я його досі сприймаю як сердитий перевертень із vip-зони, з яким краще не сперечатися.

- Гарна дівчинка, - Почула я перед тим, як він зачинив за мною дверцята. Чоловік обігнув капот і застрибнув на крісло водія. Міцно стискала в руках сумочку, зовсім не знаючи, чого чекати від нього. Кажу ж, кіт у мішку якийсь дістався… точніше, перевертень. - Пристебнися.

- Ти теж, - буркнула я, перетягуючи ремінь безпеки через себе. Чоловік за реготав, викликаючи в мене подив. Що за різка зміна емоцій?

- Мені не потрібно, - самовпевнена посмішка. Так-так, знову. – Але дякую за занепокоєння.

- Ти мене відвезеш додому?

- Тут два варіанти, або я залишаюся у тебе на ніч, чи ми відразу їдемо до мого будинку! Обирай? - каже він з легкою посмішкою. І як тепер мені бути? Ну нічого я йому ще покажу! 

-До дому. - Він посміхнувся. Я додала. - Але на килимку у коридорі. Адже більше спального місця у мене для тебе, має!

-Нічого, я не примхливий. - Я стиснула зуби, але більше, нічого не сказала. - Ти не знаєш? В якому видані можна знайти автора "Аміну Грей"? - перевів він розмову на іншу тему. 

-Ти її фанат? По тобі і не скажеш. - Сказала я з посмішкою. А він відповів.

-Моя сестра її фанатка, усі книги читала що вона написала. А я лише, хотів зробити їй подарунок. - Відповів він.

-Хочу тебе розчарувати... Вона не дає автографів, тай не робить фан зустрічі. - відповіла я. І трішки заспокоїлась, він мене не розкрив.

-Нічого, все можна купити! У кожного є своя ціна! -  Я з мовчала. Не можна виводити перевертнів, тим паче коли він за кермом! І я відвернулася до вікна, щоб не нервувати його.

Через десять хвилин мені стало нудно, тож я дістала телефон і вирішила перевірити соцмережі. Але спочатку… вибачусь перед сестрою за свою поведінку. Я й так рідко з нею бачуся, так ще й посварилася тепер.

Відповідь на моє повідомлення надійшла за лічені хвилини.

- "Та гаразд тобі, ми обидві гарні. Тут батько лютує ... Я так зрозуміла, він тобі нареченого вже на свій смак вибрав. Зараз стоїть, розпинається перед ним. Чоловік тобі в батьки годиться".

До кінця тієї писанини, що прислала Настя, настрій піднявся вище нікуди. Так йому й треба! Знатиме, як влаштовувати моє життя, не порадившись зі мною! Ось стукне сестрі вісімнадцять наступного року – допоможу їй влаштуватися десь подалі від батька. Якщо вона, звичайно, сама цього захоче.

Музика притихла, змушуючи мене напружитись. Боковим зором побачила, як чоловік дивиться на мене, а не на дорогу.

- Дивись, куди їдеш, - Зауважила я і міцно вчепилася в крісло. Терпіти не можу тих водіїв, які в дорозі листуються, говорять по телефону, їздячи фарбуються. Чомусь у мене відразу виникає відчуття, що ось-ось і ми вріжемося в найближчий стовп. А ще, я не любитель їзди на великих швидкостях, занять екстремальними видами спорту та інших божевілля. Безпека – понад усе.

- Ти посміхалася, - І чого він це? Хоче дізнатися чому? Так мені приховувати нема чого.

- Один великий і страшний Альфа порушив плани мого батька, - Хмикнула. - Навіть мені не вдавалося так велико його обставити.

Мені почулося, чи він справді гарчить? І кермо так міцно стиснуло, що будь-якої миті зможе його зламати. Дивна реакція… але це ж перевертні. Мені їхню логіку іноді просто не зрозуміти!

- Ти можеш називати мене на ім'я, - На межі чутності промовив Альфа. Нотки нерішучості у його голосі були для мене нонсенсом.

- Особисто мені ти ще не представився, - Нагадала я йому і відвернулася до вікна. – Я не знаю твого імені.

То була правда! Сестра називала його, а я не запам'ятала. На той момент мене цікавили плітки, а не імена чоловіків, які відтепер зайняті.

- Павло Олександрович, Альфа Південної зграї, - І посміхнувся. – Приємно познайомитись.

- Угу, - Тишком-нишком скинула вхідний дзвінок від батька. І ще один, і ще… Хіба не зрозуміло, що я не хочу розмовляти! Та й що він зможе мені сказати?

- Ти ж розумієш, що я тебе не відпущу? – Обережно спитав Павло.

- Ти мене не тримаєш, щоб кудись відпускати, - Не втрималася від шпильки я.