1.8 Мікенські таблиці та богині-матері

До Аполлона та до будівництва пантеонів ще повернемося. Бо у нас є ще одна певна база для осмислення, яка залишилась з мікенської доби. Цей період, на щастя, зберіг нам вже не просто міфи, а ще деякі таблички із записами. Священні тексти, на жаль, довгі часи передавалися лише усно, а от для рутинного господарювання знадобилися записи. І дещо вони нам зберегли, причому достатньо цікаве.
Отже, в написах із Кносса, Пілоса, Мікен і Фів були зафіксовані конкретні форми богині.
Потнія чи Потінія Атана (a-ta-na po-ti-ni-ja) — найдавніша форма, виступає як "Володарка Атан",  або покровителька палацу, задовго до того, як стала класичною богинею мудрості.
Сито Потінія (si-to po-ti-ni-ja) — "Володарка зерна", прямий мікенський попередник богині родючості Деметри.
Потінія Лабіринту (da-pu-ri-to-jo po-ti-ni-ja) — згадана в Кноссi "Володарка Лабіринту". Їй у жертву приносили посудини з медом. Вона міцно пов'язана з мінойськими міфами Криту. Про неї окрема розповідь.
Дівія Потінія (di-wi-ja po-ti-ni-ja) — "Божественна Володарка", жіноча паралель Зевса (Дія), яка пізніше розчинилася в образі Гери або Діони.
Нейя Потінія (ne-ja po-ti-ni-ja) — "Нова Володарка" або богиня природи, що оновлюється, теж буде розповідь.
Потінія Іппія (i-qo-po-ti-ni-ja) — "Володарка коней". Покровителька коней і колісниць, чий культ пізніше злився з Посейдоном і Потнією Терон (Володаркою звірів).

Цілком очевидно, що існує культ, що складається з титулу і аспекту. Але при цьому аспект має різну природу. Поряд із парою зерно-коні є Нова, Дивна (Верховна), Лабіринт і Атана. І ця А-та-на спочатку — це не топонім (місто). Лінгвісти доводять, що в давнину не богів називали на честь міст, а рівно навпаки. Спочатку було дещо під назвою Атана, і лише потім місце, де її шанували, стало називатися Афінами. Але що ж таке Атана? Це слово догрецьке (пеласгійське чи мінойське). Одна з найсильніших гіпотез пов'язує a-ta-no з малоазійським/лувійським словом (Astanus) — "Сонце". Тобто Atana Potnia — це спочатку "Володарка Сонця" або, вірогідніше, "Володарка Небесного Світла", оскільки древні відділяли бога як сонце від бога як світла.
Тобто, коли войовничі індоєвропейці, першою хвилею (мікенці), прийшли на ці землі, вони не тільки зберегли це ім'я, а перетворили Володарку на грозну захисницю палацу зі списом і щитом (відомі мікенські фрески богині в шоломі з іклів кабана). Так "Володарка світла" стала в один ряд із Володаркою коней і Лабіринту.

У табличках з Пілоса богиня Дівія (Di-wi-ja) виступає як пряма граматична пара бога Зевса (Di-wo/Di-u-ja). Вважають, що ім'я Зевса (Dyeus) означало просто "Денне сяюче небо". Відповідно, Di-wi-ja — це буквально "Богиня Денного Неба", законна і рівна йому дружина в мікенському пантеоні. У класичній Греції цю "офіційну мікенську дружину" Зевса витеснила Гера, з цілком зрозумілої причини — завойовникам потрібно було укріпитися. Сама ж Дівія була спрощена в архаїчну богиню Діону, чия суть чудово проглядається в тому, що вона мати Афродити в деяких міфах, і чиє ім'я — просто пізня форма слова Дівія. Нагадаю, що Афродита має кіпрське походження, сильно пов'язана з образами богині Астарти чи Іштар, але навіть у грецьких міфах зображується не стільки дочкою Зевса, як Урана — Неба! Чи дивує після цього опозиція Афродити Гері й Афіні в Троянській війні? До речі, а ви знали, що ніжна красуня Афродита, чий син цілком собі перемагав Аполлона — ще мала дуже войовничий аспект Афродити? Арея (Войовнича) у Спарті, Афродіта Уранія, чий облік був повністю озброєним.

У мікенських текстах ім'я Артеміди (a-te-mi-to) вже зустрічається, її культ напряму зрісся з образом Потінії Терон (Владарки звірів). На мінойських і мікенських печатках її зображали молодою, дикою, оточеною левами та птахами.

Нейя Потнія, Ne-ja po-ti-ni-ja ("Нова Володарка") була виявлена при розкопках у Пілосі (палац Нестора на південному заході Пелопоннесу), на глиняних табличках, які є суто господарським обліком палацу. І там зафіксовано виділення дорогої оливкової олії, меду, зерна і навіть овець для потреб культу цієї "Нової Володарки". Чому нової? Ймовірно тому, що тут йдеться про аспект Богині-дочки. І тут важливо згадати культ богинь, про яких ще, здається, не згадувалося — Деметри і Персефони, матері й дочки. Нова — це тому, що народжується. Щось на кшталт відповідності єгипетському Осірісу, правда у єгиптян все завжди навпаки. Адже у них все життя залежало не від неба, а від ріки та її розливів, тому позиції чоловічих і жіночих божеств мінялися місцями. Тут ще важливо, що в класичну епоху в самому Пілосі й сусідній Мессенії цей архаїчний культ "Нової/Молодшої" богині-дочки якраз повністю розчинився в культі Персефони (Кори, що буквально означає "Дівчина/Дочка") та її матері Деметри. У мікенських текстах з Пілоса Персефона ще фігурує під дуже древнім, темним ім'ям Pe-re-swa.
І тут ми приходимо до дуже важливого, але поки не розглянутого аспекту богині-матері. Це Богиня Смерті, оскільки смерть — це, на жаль, невіддільна частина і суть життя. Важливо нагадати, що в класичній Греції існувала найсуворіша релігійна заборона на виголошення справжнього імені Персефони вголос! Гомер називає її "жахливою" або "грозною". Пересічні люди взагалі боялися вимовляти її ім'я, щоб не привернути її увагу, і замінювали його евфемізмами, увага(!) — Кора ("Дівчина/Дочка") або Деспоіна ("Володарка"). Тобто, до володарки преісподньої зверталися як до дочки/дівчини, як до Нової, до того, що приходить, а не йде.
Pe-re-swa з табличок — це, судячи з усього, і є те сакралізоване, давнє і справжнє ім'я підземної володарки. Той факт, що воно зафіксоване в документах Пілоса, є унікальним, адже в живому мовленні його намагалися замовчувати. Але й сам по собі він дуже показовий. Ім'я Pe-re-swa зафіксовано на найпохмурішій і найзагадковішій глиняній табличці з Пілоса. Вона була обпалена і завдяки цій страшній пожежі збереглася, при знищенні палацу Нестора під час нашестя близько 1200 р. до н. е. Текст написаний рукою писаря, який робив поспішні записи, і в ньому перераховуються термінові, умилостивлювальні підношення богам у священне місце Pa-ki-ja-na. Для Пе-ре-сви там записано виділення цілої золотої чаші, і через цей контекст її фігура асоціюється з темними годинами мікенської цивілізації, тим моментом, коли перед обличчям неминучої загибелі люди несли золото найдавнішим і найлякаючим божествам підземного світу.
Патріархальний уклад, по всій видимості, не бажав залишати її єдиною володаркою похмурого підземного царства. А верховним богом був її батько і, щоб знайти їй рівновеликого супруга (вже не мислиму як богиня-матір, а лише як богиня смерті), образ Дія був розщеплений, а її видали за "Аїда".