1.9 Соціальна база міфології та конструювання пантеонів

Коли на Балкани хвилями приходили завойовники (дорійці, протогрецькі племена) і змішувалися з автохтонним пеласгійським/мікенським населенням, виникла потреба у спільній релігійній платформі. Для завойовників (дорійців/індоєвропейців) Аполлон був "своїм" як пастух, як закриватель кордонів, богом військового союзу, який був сином верховного, але не кидав йому виклик. Юнак ще не належить жодному дому, у нього немає власної сім'ї, він не закріплений за одним містом. Він вільний від локальних кланових чвар. Для суспільства, що утворилося з суміші завойовників і підкорених, саме молодий бог без бороди уособлював майбутнє, оновлення, чистоту та можливість почати з чистого аркуша — без тягаря давніх родових помст і хтоничного кривавого минулого. Для підкореного (автохтонного) населення Аполлон прийняв у себе ще деякі найважливіші місцеві сакральні смисли — від Гермеса та місцевого Пеана-цілителя, "пристебнувся" до давньої балканської Артеміди, приборкав хтоничного Пітона в Дельфах і взяв під контроль місцеві пророчі джерела (які раніше належали Геї чи німфам).
Оскільки він одночасно належить і північно-західним завойовникам, і малоазійському ареалу (Троя/Вилуса), і балканському субстрату, він стає богом загальногрецького миру (Панхелленізму). У Дельфах він проголошує закони, які визнають усі поліси — незалежно від того, дорійські вони (як Спарта) чи іонійські (як Афіни).
 
Але є й інші цікаві моменти. Наприклад, місцями чомусь Посейдона шанували як верховного бога, а зовсім не Зевса. Узагалі в праіндоєвропейському пантеоні верховним богом був Дьєус (Батько-Небо). Від цього кореня походять і римський Юпітер, і хетський Тархунт(Тешуб), і грецький Зевс(Дів). Однак коли перші хвилі індоєвропейців прийшли на Балкани (а це приблизно 2000–1600 рр. до н.е.), вони зіткнулися з місцевою розвиненою культурою — мінойцями та пеласгами. Стався певний релігійний зсув, і в мікенську епоху саме Посейдон став головним богом, поглинувши риси давнього місцевого володаря підземного світу та земних соків. Ні, все ж не Діоніса. Швидше Гермеса. Втім, про пеласгів теж буде сказано. Але після Катастрофи бронзової доби палацова система мікенців упала, суспільство децентралізувалося, прийшли дорійці. Військові вожді та кочові пастухи "темних віків" повернули на вершину свого споконвічного індоєвропейського бога — громовержця Зевса, володаря високого неба, а Посейдона назвали братом і відсунули в море.
Що ж стосується Діоніса, то його ім'я Di-wo-nu-so перекладається як "Діва син". Чи був він богом до цієї хвилі? Здається, що в Афінах і Фівах його культ міг бути замісним, поки сам не був замінений. Діоніс (маючи інше ім'я) міг бути богом тієї хвилі індоєвропейців, наприклад фригійців чи фракійців, яка прийшла трохи раніше за ахейців, етолійців чи іонійців. Його екстатичний культ (схожий із ведійським культом Шіви-Рудри та священного напою Соми) був настільки архаїчним, що мікенські греки сприйняли його, але все одно залишили на периферії. Деякі вчені вважають, що друга частина імені Діоніса (-nysos) — узагалі не індоєвропейська. Це означає, що індоєвропейський "Син Діва" (Di-wo-) вріс у місцевий, догрецький культ бога природи, яка вмирає та воскресає (яким на Криті був "Дитя-Зевс").

Однак існували й інші космогонії, де ролі богів були дещо відмінними. Наприклад, космогонія уродженця острова Сірос, який розташований поруч із Делосом, де народилися Артеміда й Аполлон. А Геродот називав його давніх жителів лелегами, за археологічними даними, острів мав цивілізацію, поглинуту мінойською. Втім, Ферекід міг бути греком. Важливо те, що саме він писав у своїй космогонії, бо всі пам'ятають тільки Гесіода й Гомера. Так-от, у нього, який жив десь на рубежі VI століття до н.е., було три складові світу. Це Зас — вічний дух або активне начало (ефірні височіні неба), це Хронос — час, який створив зі свого сім'я вогонь, повітря та воду, і Хтонія — земля (підземні глибини), яка отримала прекрасне покривало із зображенням Землі й Океану від Заса у дарунок на весілля.
Згідно зі збереженими фрагментами Ферекіда, на самому початку впорядкування космосу сталася велика битва за владу над Усесвітом. Військо Хроноса (Часу) зійшлося в битві з військом якогось змія(!) Офіонея та його породжень (офіонідів). Хронос переміг Офіонея в рукопашному бою й скинув змія та його потомство на дно Океану (у Тартар). У Ферекіда саме Хронос (а не Зевс) виступає головним борцем із Офіонеєм. А цей Офіоней та його дружина Еврінома (увага!) правили світом з Олімпу до того, як Хронос скинув їх і посів престол. Але хто ж такий цей Офіоней? А все просто. Його дружина Еврінома в архаїчних міфах вважається океанідою — дочкою самого Океану, що пов'язує її з першозданними водними глибинами.
Чи можна сказати, що Ферекід не сам виклав міфи, а осмислив якісь існуючі місцеві вірування? У всякому разі, жив він на два століття пізніше за Гесіода. Але Космогонію написав так, як написав.