1.7 Можлива розгадка Аполлона

Розгадка того, чому Аполлон взагалі став таким популярним, обігнавши за значенням більшість локальних богів, із яких він, схоже, і зібраний, не в тому, що він "ізначальніший" за інших, а тому, що він просто виявився вдалим прикладом синтезу. Сонце, провісництво, чума та позбавлення від неї, музика, пастух — функції, до нього розпорошені між різними, суперницькими місцевими постатями, у Дельфах, у Фригії, в Аркадії — зійшлися в одному імені, яке до того ж виявилося зручним, нейтральним, принесеним переможцями здалеку і тому не зобов'язаним нікому з місцевих старих нічим. Він не бог чийсь, а бог усіх. Такий бог придасться як посередник між ворожими полісами, втім, дорійці вели свій родовід здебільшого від Геракла, а чому б і не шанувати його брата.

І все ж, тема Аппулуна до кінця не розкрита. Чому він міг розвинутися в Греції, але його не було, наприклад, у етрусків чи тих народів, які, як припускають, могли втікати з-під Трої або мігрувати з тих земель у ті самі століття колапсу Бронзової доби? Ну, можливо, що не хотіли везти згоріле божество. От ахейці не просто зруйнували Трою, вони ж довго там воювали, хоча, мабуть, облога десятьма роками — найімовірніше лише в міфі. У цей період відбувався неминучий культурний обмін. Вони зіткнулися з місцевим троянським божеством-хранителем брами на ім'я Апуллуна/Аппаліунас. Ідеологічно цей бог був головною перепоною — адже саме він "тримав" ворота Трої. Щоб узяти місто, греки мали або задобрити цього бога, або визнати його силу. Можливо, так ім'я Апуллуна й увійшло до сакрального лексикону ахейських воїнів.

Але після або навіть до падіння Трої (це десь могло бути й у середині XIII століття до нашої ери) світ уже занурився в хаос Катастрофи бронзової доби. Мікенська Греція ахейців теж упала, із шестисот поселень недоторканими або тими, що збереглися, залишилися десь близько ста п'ятдесяти. Та й військо ахейців (це відображено й в Іліаді, і є деякі підтвердження) не повернулося додому. В Егейському морі взагалі утворилася величезна маса озброєних людей, біженців і піратів. Єгиптяни їх називали "народи моря". У їхніх лавах змішалися й ахейці, й уцілілі троянці (дардани, тирсени) і лувійці. Ця хвиля хлинула від малоазійського берега через Кіпр на Палестину та Єгипет. І вони везли з собою і свою віру.
Кіпр став головною перевалочною базою, куди масово тікали ахейці та вихідці з Анатолії. При чому "тікали" — не зовсім точне визначення, швидше вторгалися, вривалися, спалюючи міста. Узбережжя було спустошене, на Кіпрі майже всі міста спалені. І археологія Кіпру цього періоду — це чистий синкретизм. "Народи моря" двома хвилями вривалися в Єгипет і осідали на узбережжі Ханаану (так пеласги могли стати філістимлянами). Перша хвиля була більше ахейська, навіть в Іліаді Одіссей розповідав про це, здається Менелай "допомагав" фараону.
У цих регіонах принесений ними образ бога брами зустрівся з місцевими культами. На Кіпрі була знайдена Ідаліонська білінгва (двомовний напис), у 1869 році в місті Ідаліон. Цей камінь, датований 388 роком до н. е., зіграв для розшифрування кіпрського складового письма таку ж роль, як Розетський камінь для єгипетських ієрогліфів. І що прикметно: його двомовний текст у фінікійському варіанті називає божество Решеф-Мекал, а це семітський бог чуми, війни та зцілення, що мав певний зв'язок із божеством упалого міста Угарита, а от текст грецькою мовою на тому ж вівтарі передає його ім'я кіпрським складовим письмом як Аполлон Аміклейський.

Тобто стався найважливіший синтез: захисник брами здобув грізну зброю — свої лук і стріли, що несуть заразу. Так, можливе зворотне ототожнення, але воно все одно виглядало б прикметно. Цілком припустимо, що пройшовши через цей близькосхідний період, культ повернувся в Грецію в період її відродження, тобто в архаїчну епоху, VIII століття до н. е. Але вже не як дрібний троянський страж брами. А як потужний, грізний, синкретичний Аполлон. Від троянського Апуллуни у нього залишилося видозмінене ім'я та функція Агіея (хранителя входів і доріг, захисника громади). Від Решефа він отримав лук, стріли й владу над хворобами. На грецькому ґрунті він набуває рис бога життя, світла й очищення. 

Так? Але ризикну висловити певне припущення, враховуючи складний образ. Що як цей захисник брами був воїтелькою? Чи захисницею, охороницею? Тим самим місцевим культом, як це було з Афіною! І з собою його везли не лише ці ахейці, які не все розуміли, а й полонянки. Звідси й його дивні згодом стосунки. Що як він не брат-близнюк Артеміди, а сама вона, одна з її іпостасей, з плином часу занадто патріархально переосмислена?
Переконаний, що комусь це твердження було б дуже до смаку! Тим паче, що воно так добре відображало б сьогоднішні тренди фемінізму, точніше, тієї його частини, яку можна було б назвати крайньою. Але, ніде правди діти, це помилкове припущення. І ось чому.

По-перше, судячи з лінгвістичних даних, малоазійський бог Апулуна, Апаліуна мав чітко вказане чоловіче ім'я. І походить воно від епітета, щось на зразок "ловчого". Ловчого диких звірів, який став захисником брами. У давнину, як в Анатолії, так і в ранній Греції, брама чого б то не було - це найслабше місце оборони. Як інакше проникнути було в фортецю або найлегше потрапити в будинок, у якому в той час навіть вікон не було? І це ще завжди була межа, кордон між внутрішнім, своїм рідним і знайомим — та небезпечним зовнішнім чужим світом.
У греків Аполлон мав епітет Агіей, тобто "той, хто стоїть на вулиці", і Пропілей — "перед брамою". І в цій його іпостасі його зображували у вигляді конічного стовпа або гострокінцевого каменю, які ставили безпосередньо перед дверима будинку або біля міської брами.
Під час розкопок хетського міста Богазкьой і біля воріт багатьох фортець у тому регіоні й у той час знаходили саме такі камені-стели біля входу. І їх пов'язують із культом Апаліуна. Логіка такої трансформації проста: той, хто був ловчим у дикому лісі, цілком очевидно може не пустити й упіймати це дике, якщо воно пробиратиметься в місто. Найкращий охоронець. Але в самій Греції також були такі стовпи, які стояли не лише біля брами, а ще й на перехрестях доріг та на кордонах. Вони мали ще й фалічні символи та називалися гермами. Так, були пов'язані саме з Гермесом, за всіма ознаками — пеласгійським божеством родючості. Ранній культ Аполлона Агіея — абсолютно такий самий, що їх, безсумнівно, споріднює. Згадаємо, що й Гермес, і Аполлон у ранніх пам'ятках — боги-пастухи або пов'язані з худобою, адже Гермес у міфі після народження першим ділом краде корів, і, звісно ж, у Аполлона. Обидва пов'язані з кордонами, дорогами, пророцтвами та музикою. Саме Гермес вигадав ліру й віддав її Аполлону.
Гермес зберіг за собою кордони, дороги, обман, торгівлю й залишився провідником людських душ. Аполлон — пророцтва, очищення, світло, музику та захист. Цілком імовірно, що це теж розщеплення одного образу, з різним ступенем асиміляції місцевого божества пришлими племенами. Але Аполлон має дещо інший, важливий сенс, який, власне, і створив його відомий образ.