1.5 Гера

Історія Ґери — це, мабуть, найдраматичніший приклад того, як пришла культура змінювала давні автохтонні культи. У класичних міфах Ґера постає ревнивою, злісною та зварливою дружиною Зевса. За всіма ознаками, невипадково. У реальності ця її поведінка — лише відлуння запеклого релігійного опору культу місцевої Богині-Матері новому індоєвропейському богу-завойовнику. Можливо, не єдиному, бо переселення відбувалось хвилями.

У міфі про заснування Рима є розповідь про викрадення сабінянок. Мовляв, у перших підданих Ромула не було жінок, от і вирішили їх украсти. Що ж, генетика (зокрема й не так давно відомий в Україні проєкт про ДНК нації) сповістила відомий факт — мітохондріальна ДНК, що передається по материнській лінії, виявляється давнішою. Простіше кажучи, загарбники беруть собі за дружин підкорених. І вірування не могли цього не зафіксувати.

Багато дослідників вважають, що Ґера — це прадавня верховна богиня-матір, чий культ існував на території Греції ще до приходу індоєвропейських племен. Головні центри її культу — Аргос, Мікени, Самос. Філологи зводять ім'я "Ґера" до індоєвропейського кореня, що означає "господиня" або "охорониця" (жіноча форма від heros — герой, тобто героїня). Але ім'я богині може походити з доіндоєвропейського субстрату, коли запозичили культ і саме ім'я у місцевого доіндоєвропейського населення, а вже пізніше переосмислити це ім'я через своє слово heros. Тобто, відбулася так звана народна етимологія. Знаменитий храм Ґери (Ґерайон) був збудований на кількасот років раніше, ніж храм Зевса, що стоїть поруч. Спочатку Зевса там узагалі не було — це були особисті володіння Ґери. У Пілосі Ґера згадується як самостійна, могутня богиня, якій приносять у жертву золоті посудини та шанують окремо від Зевса. 

Коли племена, які шанували Батька-Небо, завоювали території, де правила Ґера (Мати-Земля), їм потрібно було легітимізувати свою владу. Найпростіший спосіб у міфології — одружити свого бога на місцевій володарці. Навіть міф про те, як Зевс добивався Ґери, викриває цю культурну експансію: він перетворився на жалюгідне, замерзле зозуленя (або зщулену пташку), щоб Ґера пожаліла його й притисла до грудей. Як тільки вона це зробила, він набув свого справжнього вигляду й оволодів нею.
Найдавніший культ Ґери відображав повний цикл життя жінки та природи. Вона шанувалася в трьох іпостасях (що символізували фази Місяця):
Ґера-Діва (Pais) — богиня весни, оновлення та юності;
Ґера-Сповнена (Teleia) — богиня зрілості, літа та родючості;
Ґера-Вдова (Chera) — богиня осені/зими, в'янення та підземного світу.
Раз на рік Ґера здійснювала ритуал — таємно купалася у священному джерелі біля Аргоса й символічно відновлювала свою цнотливість. Навіщо? Щоб показати, що її сила та чистота належать тільки їй, а не її чоловікові Зевсу. Це було щорічне міфологічне "розлучення".

Усі класичні сюжети, де Ґера будує підступи проти Зевса, насилає чудовиськ на його бастардів (Геракла, Діоніса) або намагається скувати Зевса кайданами разом із Посейдоном та Афіною — це пам'ять про реальні релігійні війни. Жреці Ґери (чи жриці) століттями боролися проти жреців Зевса, відстоюючи автономію своїх храмів. Цей процес відбувався не лише в Греції: таке дуальне змагання/суперництво, можливо, притаманне всім архаїчним суспільствам. Адже чоловіки — мисливці, збирачі, воїни, моряки — мали свої обряди, своє посвячення, свої ініціації, своїх покровителів, а жіноча половина, жіноче товариство перебувало в іншому суспільному, соціальному, економічному становищі. Хранительок благополуччя, наприклад. Настільки, що жриць-весталок у Римі за любовний зв'язок дуже жорстоко вбивали.
Греки, як і багато інших завойовників, не змогли перетворити підкорену Ґеру на безсловесну слухняну наложницю. Адже слід ще мати на увазі, що саме матері виховують дітей, навіть після досягнення певного віку ними часто займалися у різних народів дядьки по материнській лінії, та й дивно було б зовсім не поважати матір своїх дітей. Небезпечно в старості. Не дарма Ґеру зробили володаркою Олімпу, зберігши за нею жорсткий контроль над шлюбом і законами поліса. Але платою за цей статус стало сильне викривлення її образу — з люблячої Великої Матері вона перетворилася на вічно мстиву дружину. Функції охорони поліса перейшли Афіні, а іпостась Діви — Артеміді.
Чому?
У глибокій давнині (до мікенської епохи) Велика Богиня-Мати відповідала взагалі за все. За дітородіння, за врожай, за змій у домі та за захист стін цитаделі від ворогів. Вона була єдиною. Але коли догрецькі племена почали розділятися й засновувати окремі великі центри, цей спільний культ почав дробитися за функціями: в Аргосі та Мікенах за Ґерою збереглися головні функції Великой Матері — царська влада, родючість землі, шлюб і материнство. Афіна на свою скелю забрала собі дві специфічні функції тієї ж самої Богині — захист фортечних стін (функцію воїтельки) та домашні ремесла/мудрість (ткацтво, винахідництво).

І Ґера, і Афіна міцно пов'язані зі зміями — головним символом догрецького культу Землі. В Афінах змій (Еріхтоній) живе просто в храмі Афіни й вважається хранителем міста. В Аргосі, головному центрі Ґери, міфи пов'язували її з Лернейською ґідрою та драконами. Чому ж Афіна стала "донькою" Зевса, а Ґера — "дружиною"?
Насправді відповідь тут проста. Ґеру, як занадто відому й шановану богиню Пелопоннесу, не могли зробити донькою свого бога: це могло не просто образити місцевих жителів, а й зробити процес захоплення ще важчим. До того ж хтонічна богиня-мати самозароджується або сама є творцем, тому її довелося зробити дружиною, щоб символічно розділити владу, і це був максимум. Саме через це вона постійно виявляє характер і зберігає статус суверена, самостійної володарки.
Афіна ж була локальною захисницею поліса, їй не змогли знайти "матір" (міф про Метіду, яку Зевс проковтнув) і змусили народитися просто з голови Зевса. Вона стала воїтелькою, вона змогла зберегтися, але вже як частина олімпійців, та ще й наступного за Зевсом покоління. Функції ж Ґери-вдови перейшли до Персефони.
І ось що виходить: за ахейську сторону в Троянській війні виступає старий, корінний, догрецький релігійний пласт Егеїди, а за троянську — пришлі або місцеві, малоазійські постаті.