1.3 Ототожнення та Богині-матері

Однак є ж іще боги в грецькій міфології. Є, звісно ж. І про них буде далі. Поки що не можу не згадати ще один важливий факт — Геродот тотожнив Афіну з однією єгипетською богинею. Завжди слід пам'ятати, що Середземномор'я здавна мало міцні зв'язки між своїми розвиненими територіями. У Єгипті було знайдено мікенську кераміку, а єгипетське золото ввозилося до Мікен. І ось Геродот зазначає, що певні жителі ставилися до деяких греків із великою повагою саме завдяки тому, що покровительки їхніх міст були дуже схожі. Чи так це? Єгипетська Нерет називалася "Та, що жахає" і Небесною коровою. Вона — мати бога води й провідниця в потойбічному світі. Серед її епітетів — Велика богиня-мати, серед її дітей — сонячні божества (нагадаю тут, що олива — це ще й олія для лампад, для освітлення). Окрім матері Ра, бога сонця, Нерет-Нейт вважалася ще й матір'ю Тота — бога мудрості. А ще — богинею полювання та війни. Цікаві виходять аналогії, правда?
Коли чуєш про богиню полювання, то одразу згадується грецька Артеміда. Сестра Аполлона, богиня Місяця й полювання. Якій приносили в жертву дівчат, а вона взяла й замінила таку жертву на лань. Чому б саме її не ототожнити з Нейт-Нерет? Мені здається, відповідь тут досить очевидна. Просто тому, що Артеміда і є тим самим культом, лише видозміненим на іншій території й згодом включеним до спільного канону. Занадто гучно сказано? 

Що ж, нагадаю, що та ж богиня Нейт у Єгипті вважалася не лише богинею війни, а й богинею ткацтва. Вона не просто створила світ, а виткала його, що дуже символічно. У Греції саме Афіна вважалася покровителькою ткацтва — тут варто згадати міф про Арахну. А Артеміда тісно пов'язана з Мойрами, ткалями долі. І це ще одна фундаментальна нитка, яка зв'язує єгипетську Нейт, Афіну та Артеміду в один вузол Великої Матері, що тримає в руках нитки життя.
І принесення в жертву дівчат не дивує: тут можуть бути як відголоски старих ініціаційних ритуалів, які й самі по собі були досить жорстокими, так і символічне значення саме смерті. Та й криваві людські жертви, як видно, характерні для всіх культур. Нагадаю, що в давнину важливим був рід, а не окремий його представник, а крім того, для багатьох віруючих язичників (і не тільки їх) смерть не є кінцевою, а лише кроком до бога. Тому й жертви іноді могли бути добровільними. Також важливо пам'ятати про те, що Артеміда вважалася володаркою звірів, і, попри цнотливість, її шанували в Ефесі як багатогруду — тобто як матір-годувальницю багатьох. Наявні всі атрибути давнього, хтонічного образу богині-матері.
Афіна також не має рівного собі чоловіка. Зате його має Гера. Однак чи приносить це їй щастя? І чому вона весь час помщається своєму чоловікові?
Якщо вже зайшла мова про Артеміду, неможливо оминути її брата-близнюка Аполлона. Аполлон — чи не найгрецькіший із богів, але його культ також сповнений загадок (Гіперборея, Дельфійський Змій Піфон, якого Аполлон вбиває, знову переймаючи властивості переможеного!).   

Дещо повторю, щоб акцентувати. Нейт, за всіма ознаками, була божеством архаїчним. Як богині-матері їй навіть не був потрібен чоловік, щоб творити, адже вона була самодостатньою та містила в собі і чоловіче, і жіноче начало. Нейт народжує Ра (сонце) без чоловічої участі — з первинних вод Нуна, просто виявивши свою волю. Також тут мигцем варто відзначити саму форму розуміння сакральності влади фараонів, прагнення до передачі цієї влади всередині роду настільки, що укладалися шлюби між братами та сестрами. Афіна й Артеміда в патріархальній Греції вже не могли бути андрогінами, але при цьому вони зберегли абсолютну відмову від підкорення чоловікові.

Ще один відступ. У міфах первісних народів існує історія про героя-першопредка, який спускається чи піднімається, але в будь-якому разі здобуває щось у божественних сил, Хаосу чи богині. Як активне начало. Або ж цим першопредком виявляється бог, народжений богинею-матір'ю, який потім створює людей. Сама богиня-мати мислиться носієм чогось, це навіть залишається в казках — варто згадати про Василину Премудру або історії про здобуття собі дружини Іваном, якому ця майбутня дружина активно допомагає. Здавна жіноча постать богині мислилася саме як пасивне начало, саме носій. Мудрості або чогось іншого. І це герой здобував, отримував. Після священного шлюбу, під яким іноді розумівся просто акт соїтія. І важливість цього першого разу пройшла крізь віки аж донедавна. А в давнину навіть обряд ініціації проводився спеціальним жерцем, оскільки простеця це могло б, так би мовити, пошкодити.

Ні, мова не йде про існування матріархату. Це якраз схоже на стійкий міф, і до нього теж варто якось повернутися. Мова йде про певний етап розвитку віри, коли на зміну богині-матері та богу-герою-першопредку приходять їхні спадкоємці, які мають їхні риси, але вже меншою мірою й окремо. Хоча при цьому жіноча "половина" мислиться окремо, трохи не священо у своїй відмові від шлюбу. Сцена з Гефестом, від якого втекла Афіна; Артеміда, яка вважалася цнотливою. При цьому Афіна — воїн, а в Артеміди є брат.
Велика мати народжує Сонце. Вона — першоджерело, а, наприклад, Ра — прояв, світло, що виходить із темряви глибин. А от Аполлон та Артеміда — не чоловік із дружиною (у патріархальній логіці чоловік панував би), вони не те що рівновеликі, вони такі близнюки, що Артеміда народжується першою й виступає повитухою під час народження самого Аполлона! Але про нього згодом.