Розділ 1. Олімпійський Пантеон та його палімпсест

Ймовірно, багато хто чув термін "Пантеон" стосовно богів, насамперед язичницьких. За своєю суттю, це сукупність усіх богів певної релігії чи чиєїсь міфології. Часто кажуть: "пантеон давньогрецьких богів" або "скандинавських". І звідси багато хто робить кілька хибних висновків:
1. Були народи, які мали конкретно визначені пантеони.
2. Пантеон — це щось на кшталт чіткої ієрархії, де у кожного була своя роль і своє місце.
3. У скандинавських (грецьких чи інших) народів був саме такий сталий пантеон богів.
Так ось, усі ці висновки — хибні!
Перше. Тоді ще не було народів! Це просто прийнята для зручності назва та такий собі підхід деяких науковців, які мають різні крітерії, різні терміни для етносів різного походження. Що тут поробиш, науковець сам може бути захопленим міфом чи дивиться скрізь нього. Важливо тут ось що - не існувало ніяких давніх греків як єдиного цілого народу, натомість були жителі різних міст-полісів, які мешкали в різних областях від Іспанії аж до Індії, і навіть мали різне етнічне походження. Це були дорійці, іонійці, ахейці, критяни... Так, у них був спільний культурний простір, але були й суттєві відмінності, зокрема релігійні. Еллінами вони себе сприймали, відокремлючи від варварів, але розуміння цього, скоріше йшло від зовнішньої загрози, від Персії чи Македонії, але цей загальний простір завжди мав деякі місцеві відмінності. 
Друге. Не було ніяких сталих пантеонів! Кожен із тих, які ми знаємо сьогодні — це творчість конкретних авторів. Ми навіть знаємо імена деяких із цих людей: Гесіод, Гомер, Сноррі Стурлусон. Вони жили в різний час, здійснили величний подвиг для людства, але... Але вони всього лише зафіксували те, що чули протягом свого життя чи вважали правільним! Описаний ними Пантеон — це не народна віра, а такий собі давній літературно-політичний канон, бачення, ідея. 

Хиба полягає в тому, що ми уявляємо пантеон як щось монолітне й однакове для всіх жителів тогочасного світу, але різні боги у різних теогоніях мають навіть геть різне походження! Далеко не факт, що описаний автором пантеон усюди сприймали саме так. Ба більше, у цих текстах варто шукати сліди конфліктів, які струсували тогочасну Ойкумену.
Наприклад, чому Афіна та Діоніс не народилися як усі, від матері?
Чому Афродіта взагалі з'явилася на світ так, як вона з'явилася?
Чому дуальні божества Аполлон і Артеміда мають чітке протиставлення іншим богам?
Там є безліч таких "чому", але головне — немає жодної непорушної ієрархії, як дехто собі уявляє! Боги для язичників були реально існуючими силами. Люди їх надзвичайно поважали, а тому шанували навіть богів підкорених ними народів — про всяк випадок. А заодно — нав'язували іншим свого бога, адже найчастіше кожен поліс мав власного бога-покровителя.

І якби ви завітали в один поліс, вам би розповіли про одну ієрархію на Олімпі. А от на сусідньому, підкореному чи союзному острові, вам би повідали геть іншу історію. Це була справжня ідеологічна сутичка, яку активно використовували в пропагандистських цілях. А задля зміцнення влади на нових територіях завжди можна було знайти місцеве божество, схоже на когось із власного пантеону, і голосно заявити: "Та це ж один і той самий бог! Ви просто раніше його неправильно розуміли"!

Зрештою, у кожного поліса був свій захисник чи засновник. Наприклад, невідомо, чи Афіна дала своє ім'я місту, чи її саму назвали за назвою міста. Не всім відомо, що грецькі поліси мали кожен своїх таких богинь. Афіни, Фіви... Навіть самі ці слова можуть мати догрецьке походження. Наприклад, мікенське.
Що багато хто може швидко згадати про Афіну? Що вона допомагала багатьом героям, зокрема й тому, хто вбив Медузу Ґорґону. І навіть почепила її голову на свою егіду — щит. Войовнича, між іншим, богиня, хоча її при цьому називали богинею мудрості. Але ось ця Ґорґона на її щиті, а також зв'язок зі зміями — очевидні. А в міфах часто переможець переймає властивості переможеного. Особливо якщо це були дві іпостасі або виник якийсь новий образ поверх архаїчного.

Тут ще варто згадати знахідку певних статуеток на острові Крит, із богинею з оголеними грудьми, яка танцює зі зміями, згадати зв'язок Мікен та Криту — звідси легко припустити, що Афіна і була цією богинею, яку шанували на Криті та в інших місцях. Звісно, під іншим ім'ям, але її риси богині-матері, як на мене, очевидні. Якщо ще згадати Гекату, яку іноді називають темним боком Артеміди, що колись теж мала всі ці риси у своєму вигляді, то стає зрозуміло, чому у викладі одного автора Афіна народжується з голови Зевса, та ще й після того, як він проковтнув свою дружину, Метіду. Це дуже нагадує приведення до стрункого патріархального порядку кількох різних культів.
Безсумнівний, спільний індоєвропейський образ бога-громовержця запанував у тих краях, де до цього існували інші культи. Пеласгійського Гермеса, який був зовсім не таким, яким його описано як посланця в олімпійців. Гери, яка має вигляд не люблячої дружини, а такої собі виданої силоміць заміж, та ще й змушеної терпіти не надто велику повагу чоловіка.
До речі, Зевс виявляється ще й наймолодшим братом насправді, якого вдається врятувати від батька, Кроноса, але при цьому саме він стає верховним. Прямо як у казках! Були старші брати, а був Іван-дурник, якому ось так пощастило. І ось якось усе час трапляється, що наймолодший вибирається на престол. Завжди старші хочуть його звести зі світу, але в них нічого не виходить.