Міф про Трюма

 Було вже далеко за північ, тож світ Богів оповила темрява матері ночі Нотт. На просторах Асґарду не спали хіба що Ейнхерії - воїни, загиблі на полі бою. Їх долею стало вічно бенкетувати із Всеотцем Одіном у Валгаллі аж до дня Гибелі Богів.

 Проте це були не єдині володіння Асів у цьому величному світі. Високо у горах, межуючи з небом простягався Трудхейм – володіння бога грому та блискавиці. Тут мешкав рудобородий захисник людей Мідґарду Тор разом із золотоволосою дружиною Сіф. Палац їх називався Білскірнір та був найвеличнішою будівлею, що коли-небудь будували люди та боги. Вміщав він п’ять сотень палат, та іще сорок. І кожна із них - дім для Богів.
 В одній із таких палат спочивав і сам Тор. Розпізнати її легко - з-за дверей там чути звуки грому, а атмосфера завжли нагадує затишшя перед бурею. Насправді ж наш Рудий Бог просто надзвичайно голосно хропів уві сні, тож жителі Білскірніру сприймали це за його одвічний атрибут, що передує блискавицям - грім.

 Так було і цього разу. Його кохана дружина Сіф ще довго крутилась на ложі, намагаючись заснути. Спокою їй не давав також галас із двору, що здіймали чарівні козли Тора: Скрегочучий Зубами та Скрипячий Зубами. Запряжені в колісницю вони були готові в будь-яку мить повезти могутнього Аса нічним небом на зустріч Інеїстим Велетам. 

 Нелегко було останнім, коли Тор вирушав у похід. Під час подорожей Рудобородого завжди супроводжували могутні артефакти - Пояс Сили, Залізні Рукавиці та молот Мйольнір. Варто було йому опоясатися Поясом - вдвоє прибуде йому божественної сили! І не обходилося без Рукавиць, коли він хапався за молот!

 Та найвеличнішим його скарбом, по-праву, вважається Мйольнір. І не дивно, адже цією зброєю він розтрощив череп не одному могутньому Велету. Викований він був карликами-цвергами Брокком та Сіндрі, котрі посперечалися з Локі взамін на його голову, що зможуть створити Асам дари, кращі за спис Одіна Ґунґнір, що вічно потрапляє до цілі, корабель Фрейра Скідбландір та золоте волосся Сіф.

 З того часу посилилась ненависть велетів-йотунів до бога грому Тора. І непереливки було їм, коли доводилось зустрічатись із такою могутньою зброєю. Тому й поширились у світі велетів Йотунхеймі чутки, що деякий йотун надумав вкрасти у Тора знаряддя їх гибелі.

 Безлика тінь промайнула у покої захисника Дев’яти Світів. Трохи роззирнувшись та впевнившись у тому, що дружину громівника поглинув сон, Тінь почала шукати молот. Перевернувши усю кімнату догори дриґом, вона ризикувала привернути до себе зайву увагу власників дому, проте гучне хропіння Рудобородого допомогло їй залишитись не поміченою. Зрештою, обшукавши усе, Тінь наблизилась до ложа, на якому спав Тор. Мйольнір лежав на ньому, то піднімаючись то опускаючись на могутніх грудях. Підняти молот було не легко, та Тіні це вдалося і вона полишила покої Білскірніру разом із першим сонячним променем. 

 Разом із Сунною, що везла на своїй колісниці Сонце у Асґарді настав день. Боги прокидалися, готуючись до своїй щоденних обов’язків у Дев’яти світах та серед них ніхто не бачив Тора. Прокинувся й Локі, син Лаувейї. Тиша, що настала у кімнаті його давнього рудобородого товариша насторожила аса, тож він вирішив перевірити, чи з Тором усе в порядку.

 У коридорі біля палат громівника було надзвичайно тихо. Наблизившись до дверей бог хитрості та лукавства Локі обережено заглянув до середини, моментально відсахнувшись. Із кімнати, погрожуючи знести йому голову, вилетів величезний письмовий стіл, розбившись на друзки об стіни палацу.

- Локі!!! - загрозливо прогриміло з-за дверей. - Якщо це жарт, то ти за нього дорого заплатиш!

 Високий худорлявий чоловік із акуратно зачесаним рудим волоссям та тонкими рисами обличчя набрався сміливості та ступив до палат бога Тора. Його надзвичайно здивував безлад, що тут панував. Перекинуті меблі, розбитий посуд, навіть ліжко стояло не на своєму місці, перекинуте догори дриґом.

- Клянуся кістьми старого Іміра! Торе, ти міг би прибити мене насмерть! - Локі задумав був вдало пожартувати про стан кімнати громівника та його влучність, проте його стримав вираз обличчя Рудобородого.

 Із очей його сипали іскри, а тіло було настільки напружене, що здавалось він здатний був голими руками задушити Світового Змія. Сіф не було у кімнаті, що тільки погіршило становище Локі. Лише золотоволоса дружина могла заспокоїти Тора.

- Локі! Чи це не твоїх рук справа?! Відповідай чесно, інакше я покінчу із тобою прямо на місці!

- Торе… - нервово перебираючи в голові усі свої проступки та хитрощі за останній час Локі ніяк не знаходив нічого такого, що б могло зашкодити Тору та його дружині. Схоже, настав час для нього застосувати усе своє красномовство.

- О наймогутніший із Асів! Я ніскілечки не сумніваюсь у твоїй легендарній міці і тому, що в цей же час можу розпрощатись з життям, відправившись прямісінько в Хель. А тому прошу тебе звернути увагу, що прийшов я до тебе сам, а, як ти вже мабуть знаєш, помирати зовсім не поспішаю. Тож якщо твоя ласка, повідай мені про свої турботи і я, Локі, син Лаувеї, із радістю стану тобі у пригоді…

 Сказане, схоже, заспокоїло Тора. Могутній Ас окинув поглядом кімнату та, зітхнувши, повернув на місце одну із лав, важко сівши. 

- Слухай уважно, Локі… Адже скажу я тобі те, чого не відають ні люди Мідґарду ані боги Асґарду: мого молота вкрали!