Ефес завжди був маленьким непримітним містом на перефирії античного світу. Тут не хмерних плаців з монстрами, як на Криті. Сюди не потрапляли Геракл та Одісей. Не виходила з піни морської Афродіта та не бив трезубцем Посейдон. Навіть Прометей вкравши вогонь у богів не схотів удостоюти його своє увагою.
Такі сумні думки пропливали в голові Герострати поки той крокув вуличками свого полісу. Він зупинився біля розлого платану під яким сидів чоловік з великим пузом та повільно цідив вино з амфори.
‒ Вітаю тебе славний Тіссафарне. Ти вже уславив своє ім’я та я пропоную зробити його ще більш легендарним. Знаєш є в центрі міста така будівля велика, храм якийсь, арт… арт...якось так. Там ще якісь шмаркачі постійно на колонах щось шкрябають. Чорт, як же його, арт.. арт…
‒ Ну я зрозумів, він по документам як храм Артмеди проходить. Знаю його, сам вчора туде в туалет заходив поки додому йшов. Давай по суті.
‒ Так, от, раз знаєш, то розумієш, яке хорошо в нього розташування, в самому центрі. І як безглуздо воно використовується. Ну хто в той храм ходить? ото тільки в туалет туди люди й заходять. А я пропоную збудувати замість нього велику корчму де люди зможуть поїсти попити, подорожні зупинитись на нічліг, продати та купити свої товари із заморських країн. Завдяки цій оборутці Ефес стане пупом землі. З усіх усюд люди йтимуть сюди щоб скуштувати вишукані страви та купити круті речі.
‒ Ну знаєш. Храм це дуже важливе місце для нашого міста. Його побудували наші славні предки. І потім, як же бути із жерцями які там служать?
‒ Авжеж. Наші предки були славні. Але яка ж користь нам з тієї слави.Ми можемо пишатись діяннями предків, а можемо самі створити історію. Народ на служіння вже давно не ходить, а жерцям вистачить і маленького приміщення. В мене є один загін для худоби на околиці, я його за власні гроші почищу, відремонтую. Жерці вже погодились вже погодились на переїзд. Вони тільки раді будуть з того. Той їх старий храм вже геть розсипається, а за новим, маленьким приміщенням їм буде легше доглядати. Крім того там вони будуть на природі, а значить ближче до Артмеді. Всі у виграші.
‒ Цікаво. Але все ж це якось не преконливо. В тебе є ще аргументи.
‒ Авжеж. в мене є цілих 500 аргументів, відповів Герострат, поклавши на стіл шкіряний мішечок у якому дзвінко відгукнились драхми.
‒ Це інша річ, ‒ приязно усміхнувся сатрап. ‒ Слухай, а як же оці?... Ну як їх… Маленькі такі… ще бігають постійно під ногами, заважають… ‒ він клацав пальцями та підвів очі до гори намагаючись виятгнути з повітря складне слово ‒ Ага! Громадяни! ‒ радісно й полегшено видихнув він, як Сізіф, що нарешті закотив свій камінь на гору.
‒ Ну а що вони? Хай в суд подадуть, ‒ розреготався Герострат.
‒ Вони в суд? ‒ синхронно Герострату реготав Тіссаферн. ‒ Ну ти сказав. Оце приходять вони до твого брата і кажуть Я хочу в суд подати! Судіть його. ‒ від щирого сміху у нього в кутиках очей виступили сльози. ‒. Ох порадував ти мене, давно так не сміявся. Ну раз так, то звісно будуй. Ці руїни нафіг пали а на його місці збудуй щось достойне. І не забувай, я буду до тебе часто заходити.
‒ Звісно, для Вас завжди будуть тільки найкращі пригощання.
Вони піднялись, потисли руки, дружньо обнялися і Герострат попрямував до Храму.