Глава 6

Єва відчула його ще до того, як побачила.
Мітка на зап’ястку стиснулася, ніби жива, віддаючи холодом у кістки. Не болем — тиском. Таким, від якого важко дихати. Вона зупинилася, вдивляючись у кам’яний перевал попереду, і серце вдарилося об ребра.
Він був тут.
Вона пам’ятала його лише уривками: темний плащ, вітер, обрив, сокіл на зап’ястку — такий самий, як у неї. Кілька хвилин. Шок. Втеча.
І більше нічого.
Він стояв трохи далі, обернений до неї. Ніби знав, що вона з’явиться. Це дратувало сильніше, ніж сам факт зустрічі.
«Я не йшла до тебе», — подумала вона. — «Я йду від тебе».
Вони мовчали. Повітря між ними було густе, наче наповнене невидимою силою. Єва відчула, як мітка реагує на кожен його рух, на кожен подих. Її власне тіло зраджувало її — відгукувалося на того, кого вона не обирала.

— Ти знову тут, — сказав він рівно.
Голос був спокійний. Надто спокійний. Це злило.
— Я не шукала цієї зустрічі, — відповіла Єва. — І не хочу її.
Вона зробила крок убік, але мітка одразу різко пульснула, змусивши її зціпити зуби. Ніби магія насміхалася: не так швидко.
Він помітив це. Його погляд на мить затримався на її зап’ястку.
— Не вийде просто піти, — сказав він. — Ти це вже знаєш.
— Я знаю тільки те, що це помилка, — різко відповіла Єва. — І я не маю наміру робити вигляд, що згодна з нею.
Вона дивилася на нього й відчувала дивну суміш: страх, злість, обурення. Він був чужим. Невідомим. І водночас — надто близьким, проти її волі.
— Магія не помиляється, — сказав він тихо.
— Магія не живе з наслідками, — кинула Єва. — Не вона прокидається щоранку з відчуттям, що твоє життя більше не належить тобі.
Він напружився. Ледь помітно, але вона це відчула — так само, як відчувала все інше.
— Думаєш, мені простіше? — холодно спитав він.
— Я нічого про тебе не думаю, — відповіла вона. — І не хочу думати.
Це була правда. Вона не хотіла знати, ким він є. Бо кожна нова деталь робила б цей зв’язок реальнішим.
Вітер піднявся, розвіваючи її волосся. Мітка палала, ніби нагадуючи: ви вже пов’язані.
— Тримайся від мене подалі, — сказав він після паузи. — Якщо зможеш.
— Це єдине, що я збираюся робити, — відповіла Єва.
Він відвернувся першим. Не як переможець — як той, хто теж не має вибору.
Єва стояла ще кілька секунд, перш ніж піти. Мітка боліла тупо й важко, ніби в серці з’явився тягар.
Вона зрозуміла одне:
цей зв’язок не був благословенням. Це була пастка.
І якщо існує хоч найменший шанс знайти межу, обійти його чи зруйнувати — вона його знайде.
Навіть якщо магія буде проти.