Глава 4

Каель йшов широкими вулицями свого міста, погляд спрямований уперед, але думки метушилися безупинно. Мітка на зап’ястку пульсувала, точно так само, як у Єви, нагадуючи про неминучий зв’язок. Він знав, що зустріч на скелі змінила його. І хоч ніхто не сказав слова, він відчув: вони тепер пов’язані, і це не просто доля — це обов’язок.
Його сім’я, магічна рада, очікувала на нього. Як єдиного сина, спадкоємця, його життя мало підкорятися не почуттям, а обов’язку. Продовження роду, підтримка впливу родини, участь у ритуалах — все це тиснуло на плечі, наче важкий ланцюг.
Та зустріч на скелі зробила один факт неминучим: Єва — його соулмейт. І він не знав, що робити з цією правдою.
— Вони не можуть бути разом… — промовив він тихо до себе, відчуваючи холодок страху. — Я не можу цього допустити. Вона… світла магиня, а я… вони б ніколи не зрозуміли.
Каель згадав міфічні історії про тих, хто наважився порушити зв’язок. Кінець завжди був однаковий: трагедія. Він бачив це на власні очі в документах родини. І все ж частина його серця, яку він намагався придушити, кликала Єву.

Вдома його зустріла мати, Ельміра, із прохолодною посмішкою:
— Каель, як твоє завдання? — спитала вона, не відводячи очей.
— Добре, — промовив він, намагаючись приховати внутрішній хаос. — Все як треба.
Йомас, його батько, мовчки дивився на сина, наче відчував, що щось змінилося.
— Ти виглядаєш… задумливим, — тихо сказав він. — Нехай це буде твоїм тягарем, але не забувай про обов’язки.
Каель кивнув, але думки залишалися з Євою. Він не знав, як пояснити собі, що таке відчуття, яке магія наклала на них обох, і чому воно одночасно страшне й притягує.
— Поки що треба діяти обережно, — промовив він, виходячи на терасу. — Не можна дозволити, щоб хтось дізнався. Не можна допустити помилки.
Магія мітки тиснула, наче невидимий ланцюг, але тепер він зрозумів одне: не вибір, а обов’язок буде його провідником. І навіть якщо серце бунтує, йому доведеться знайти спосіб жити з цією правдою, не наражаючи на небезпеку ні себе, ні Єву.

Каель стиснув кулаки, дивлячись на горизонт: місто за стінами ради світила в сонячному світлі, але всередині нього вже запалала внутрішня боротьба. І він знав: це тільки початок його шляху.