Глава 1

Єва ступала по високій скелі над лісом, виконуючи завдання світлої магії. Їй уже 21 рік, і на зап’ястку пульсував сокіл — мітка, що остаточно сформувалася. Серце билося швидко, адже сьогодні вона мала перевірити одну з рідкісних магічних аномалій, залишених стародавніми магами.
Раптом на іншому краю обриву з’явився чоловік. Вітер розвівав його темний плащ, а на зап’ястку блищала точно така ж мітка, як у Єви. Вона ніколи його не бачила, і його ім’я було для неї невідоме, але магія між ними прокинулася миттєво.
Її тіло автоматично напружилося. Мітки спалахнули, і повітря навколо ніби стало густим. Кожен рух, кожен подих відчувався через невидимий зв’язок. Єва відчула одночасно тиск і страх — і неможливість відійти.
Чоловік стояв спокійно, темні очі виблискували в сонячному світлі. Нічого не сказав, але його присутність була важкою, ніби сама земля тримала їх разом.
— Ми… соулмейти, — прошепотіла Єва, відчуваючи, як магія тягне її до нього. — І цього не уникнути.
Він лише нахмурився, а магія між ними пульсувала, нагадуючи: вони вже пов’язані, навіть якщо ще не знайомі.
Єва відступила крок назад, серце стискалося від відрази й страху. Вона знала одну річ: ніколи не прийме його. Не цього темного, холодного і небезпечного чоловіка, пов’язаного з ворожим кланом.
Рішення прийшло миттєво. Вона розвернулася і побігла вниз схилом. Вітер розвівав її волосся, серце билося шалено, а магічний тиск нагадував про себе з кожним кроком. Кожен удар серця — нагадування, що він завжди буде поруч, навіть якщо вони ще не знайомі по іменах і навіть якщо вони цього не хочуть.
Місто було вже близько. Знайомі вулиці і люди давали хоч трохи відчуття безпеки. Але навіть там магія не відпускала її. Мітка пульсувала, нагадуючи: зв’язок — не вибір, а обов’язок.
Вона відчула біль у зап’ясті, магія напружувала всі нерви. Єва стиснула кулаки і подумала: «Поки що я не приймаю його. І буду шукати спосіб, щоб ця межа між нами зникла».
Вона ще не знала, що пошук цього способу обернеться небезпекою, про яку вона ніколи не могла уявити. Але втеча була її першим кроком — першим кроком у боротьбі за свободу, навіть якщо світ і сама магія проти неї.

Місто вже сприймалося безпечним прихистком, але магічний тиск від мітки не зменшувався. Єва не могла дозволити собі залишитися наодинці з цим почуттям примусу. Вона знала, куди піти.
Жрець сидів у невеликій кам’яній кімнаті при храмі світлих магів, його очі були спокійні, але пильні. Єва розповіла йому про зустріч із соулмейтом, про мітку на зап’ястку, про магічний зв’язок, який здавалося неможливо розірвати.
Жрець слухав мовчки, час від часу нахиляючи голову. Коли вона закінчила, він тихо промовив:
— Я можу пошукати у древніх текстах щось, що допоможе тобі. Але нічого не можу обіцяти. Магія соулмейтів давня і сильно прив’язана до долі. Розірвати зв’язок — небезпечно. Може бути хвороба, прокляття, смерть… або гірше, втратиш контроль над своєю силою.
Єва кивнула, відчуваючи, як важливо не панікувати.
— Я розумію. Але не залишуся з ним, — сказала вона рішуче. — Поки не знайду спосіб.

Жрець уважно подивився на неї:
— Твоє рішення небезпечне. Ти береш на себе відповідальність за наслідки. Але я подивлюся. Може, стародавні тексти підкажуть щось… — він зробив паузу і додав: — Тільки пам’ятай, Єво: доля не питає твоєї згоди.
Вона відчула, як холодний вітер магії все ще тисне через мітку, але тепер у серці з’явилася іскра надії. Єва знала, що шлях буде важким, небезпечним і самотнім. Але вона вже зробила перший крок — шукати вихід з-під магічного ланцюга, навіть якщо світ і сама магія проти неї.