2 частина

Валерія

Я привела себе до ладу і попрямувала до аудиторії. Зайшовши, я побачила, що в ній сидить тільки Ліза. Ліза- сестра Влада. Коли я перейшла вчитися у цей університет, ми з нею відразу ж знайшли багато спільних тем і зараз просто не розлий вода. Я приземлилася на своє місце, поклала руки на стіл та похилила на них голову

- Леро, щось сталося?- тривожним голосом запитала Ліза. Ця дівчина завжди відчувала, коли мені погано по голосу та по моєму обличчі. Але найбільше я могла себе виказати своїми діями, ну наприклад, коли я піджимаю під себе губи та закриваю очі, то значить у мене виникли проблеми з батьками. Я хоч з ними і не живу, але по телефону вони швидко зіпсують мені настрій, але це вже інша історія. Ну і що мене тепер сказати? Напряму сказати, що закохана у її брата? Я набрала у легені повітря, підняла свої червоні від сліз очі на подругу та почала говорити:

- Я закохалася Лізо- дівчина посміхнулася та обійняла мене вільною рукою. Подруга собі спокійно писала конспект, доки я не прийшла зі своїми амурними справами

- Так це ж добре. Чи не дуже?- мої очі знову наповнилися сльозами

- Це дуже добре. Але він наш викладач- почала заходити здалеку я

- Ох, нічого собі, і хто ж цей щасливчик?- запитала Ліза і в цю ж секунду відклала ручку подалі від зошита

- Твій брат- тихо сказала я та поглянула на реакцію дівчини. Вона хвилину дивилася на мене так, ніби не повірила мені, що я тільки що ляпнула. Потім підсунулася до мене, поклала свої руки поверх моїх і почала говорити:

- Значить будемо родичами. Насправді, скажу тобі по секрету, Влад мені вже весь мозок виніс тим, що закоханий у тебе. Він питав у мене порад, як правильно до тебе підійти, як правильно сказати, щоб ти не подумала, що він божевільний і не втекла від його зізнання. Хоч брат і психолог, але ми ж дівчата більше знаємо, що нам потрібно для щастя, ось і питав у мене порад- розповіла мені Ліза. Сказати, що я шокована- це нічого не сказати. Але чому саме я потрапила йому в око? Навколо є багато інших гарних, розкутих дівчат, а я більш домашня

- А чому саме я запала йому? Здається, що в нашому університеті є багато інших розпещених дівчат, які сто відстоків закохані у нього та готові стрибнути у ліжко хоч просто зараз, але я не така- оце я сказала, сама не повірила, ось що закоханість робить з людьми. Чесно, я навіть уявляти не хочу поряд з ним якусь курку, ревність шалена зараз у мене, не хочу бачити нікого біля нього

- У тому то й справа- ліжко. Багато є хлопців, які використовують дівчат для розваг на одну ніч, а потім без жалю та емоцій кидають їх на ранок. Розумієш, Влад не з тих чоловіків, хто знайде першу ліпшу і проведе з нею ніч. Він хоче одну на все життя, ту, котра буде йому за друга, сестру, ту, яка буде з ним розділяти всі злети та падіння, ту, хто підтримає будь-яке його рішення та буде з ним у тяжку хвилину. А ти йому сподобалася відразу, коли прийшла сюди вчитися. В тобі він розгледів дівчину, яка не буде рахувати його гроші та бути з ним заради них. Ти не зроблена з пластику, у тебе звичайний манікюр та гарно виражені риси обличчя, ти справжня, ти ніколи не приховуєш своїх емоцій, ти так мило червонієш, коли тобі роблять компліменти. Ти та дівчина, котра йому дійсно потрібна!- Ліза міцно обійняла мене та поцілувала у щоку.- Але попереджаю відразу- Влад ревнивий- ми засміялися. Після наших обіймів, я їй розповіла, що він мене підвіз до університету та зізнався у коханні

- Здається, в мого братика тріснуло терпіння тримати все в собі- дівчина посміхнулася, а потім тихо запитала на вухо, тому що вже половина аудиторії була заповнена нашими однокурсниками

- Цілувалися?

- Лізо- протянула я і в цей момент згадала його настирні губи

- Кажи

- Так- Ліза запищала та вкотре обійняла мене

- Подруго, те, що ти йому сказала про перший і останній поцілунок- забудь! Влад не відступить- Ліза перемкнула свою увагу на викладача, тобто на Влада. Сьогодні у нас останній екзамен з психології і все- свобода від навчання.

Після нашого екзамену, я планую піти до торгового центру купити ялинку, новорічні іграшки та подарунки. Ліза погодилася скласти мені компанію, але з однією умовою- що до торгового центру нас відвезе Влад і буде тягати візок

- Після того, що я йому сказала, ти думаєш, що він захоче мене бачити?- тихо запитала я

- Так- коротко та впевнено відповіла подруга. Я лише похитала головою та погодилася, з нею неможливо сперечатися- вперта, як і її брат.

Дійшла моя черга для запитань від викладача. Хвилювалася, дуже сильно. Я зайшла до аудиторії з коридору та сіла навпроти нього. Підняла очі і відразу ж зустрілася з блакитними очима

- Студентка Остапчук, оскільки Ви наполегливо працювали цей семестр, Ви отримуєте автомат. 4 влаштовує?- промовив Влад пильно вдивляючись у моє обличчя

- Несподівано. Так, влаштовує, дякую- відповіла я, посміхнулася, підвелася зі стільця і хотіла вийти, але ледь не забула залікову книжку

- Можна залікову книжку?- я стояла майже біля нього, моє серце шалено билося. Влад підвівся, поряд з ним я відчувала себе маленькою сірою мишкою, яку загнали у приманку і шляху назад немає. Під його серйозним поглядом, я забула всі слова, що існують на цьому білому світі. Хлопець простягнув руку, в якій була книжка. Я обхопила її пальцями, смикнула, але він не віддавав

- Давай поговоримо- моя долоня була на книжці, його теж, наші пальці торкалися один одного, моє тіло, як вкопане стояло, не ворушилося. Влад несподівано поклав на мою талію свою велику долоню та притиснув до себе легенько. Я поклала свої долоні на його груди, відчула, як під правою долонею серце хлопця б'ється так, наче готується до вильоту

- Здається, що ми все обговорили у машині- почала говорити я

- Я з Нового року вже тут не працюватиму- випалив на одному подиху він. Серце пропустило удар та занило від почутого. Тобто "не працюватиму"? Сльози відразу ж навернулися на очі