ВЕСІЛЛЯ

Весна в Ейрдалісі прийшла рано.

Наче саме місто вирішило відсвяткувати цей день разом із ними.

Сад особняка потопав у квітах.

Білі доріжки були прикрашені живими гірляндами, а між деревами мерехтіли сотні магічних вогнів.

На галявині вже зібралися гості.

Лунала тиха музика.

Чулися голоси й негучний сміх.

Та Даріон майже нічого цього не помічав.

Він стояв біля прикрашеної квітами арки й дивився лише вперед.

Чекав.

І вперше за довгий час по-справжньому хвилювався.

Каел, який стояв поруч, скоса глянув на нього.

— Ніколи не думав, що побачу цей день.

Даріон усміхнувся.

— Я теж.

— Ще не пізно втекти.

Цього разу він навіть не подивився в його бік.

— У мене немає жодного бажання.

У куточках губ Каела майнула усмішка.

Саме в цей момент музика змінилася.

Усі погляди звернулися до початку доріжки.

Даріон підняв голову.

І на кілька секунд просто забув, як дихати.

Еліна стояла серед квітучого саду.

У білій пишній весільній сукні.

З розпущеним волоссям.

З легким хвилюванням у сіро-зелених очах.

Найвродливіша дівчина, яку він коли-небудь бачив.

Еліна теж побачила його.

І перестала помічати все навколо.

Наче зникли гості.

Музика.

Голоси.

Залишився тільки він.

Той, хто чекав на неї біля арки.

Даріон.

Чоловік, якого вона колись вважала найнеможливішою людиною у своєму житті.

І якого тепер кохала найдужче у світі.

Зробивши перший крок доріжкою, Еліна мимоволі усміхнулася.

А Даріон раптом упіймав себе на думці, що ніколи ще не відчував такого спокою.

Коли вона підійшла ближче, він простягнув руку.

І її пальці відразу лягли в його долоню.

Так природно, ніби завжди були там.

Кілька секунд вони просто дивилися одне на одного.

Не в змозі відвести погляд.

— Ти прекрасна, — тихо сказав він.

У його голосі звучала легка хрипота.

Її очі сяяли так яскраво від переповнених почуттів.

— Наречена й повинна бути такою.

На губах Даріона з'явилася та рідкісна усмішка, яку раніше бачила лише вона.

— Ти не передумала?

— Нізащо.

І щасливо усміхнулася.

Напруга остаточно зникла.

Залишилося лише щастя.

І час шлюбних обітниць.

Без гучних слів.

Але справжніх.

Даріон першим подивився їй у вічі.

— Я не можу пообіцяти, що попереду на нас чекає лише щастя. Але можу пообіцяти, що ти ніколи не проходитимеш через труднощі сама. Я буду твоєю опорою, твоїм союзником і людиною, яка завжди стане на твій бік. Ти змінила мене сильніше, ніж я міг уявити. І якщо мені доведеться прожити тисячу життів, у кожному з них я знову шукатиму тебе.

Його голос звучав спокійно.

Еліна стиснула його долоню трохи міцніше.

— Ти увійшов у моє життя тоді, коли я найменше цього чекала. І став найдорожчою людиною. Я обіцяю берегти те, що є між нами. Обіцяю сміятися разом із тобою, підтримувати тебе і нагадувати тобі, яким ти є насправді. Я обираю тебе своїм майбутнім, своєю родиною і своїм коханням. Сьогодні і завжди.

І в її голосі не було ані краплі сумніву.

Лише впевненість.

Лише кохання.

Лише майбутнє, яке вони тепер будуватимуть разом.

Коли церемонія завершилася, Даріон обережно торкнувся її щоки.

Наче досі не міг повірити, що все це відбувається насправді.

— Тепер ти моя дружина.

На губах Еліни з'явилася щаслива усмішка.

— Нарешті.

Еліна похитала головою, не зводячи з нього погляду.

— Я вже почала думати, що цей день ніколи не настане.

Він щиро розсміявся.

А потім поцілував її.

Не поспішаючи.

Не приховуючи почуттів.

Так, як завжди хотів.

Навколо пролунали оплески.

Хтось радісно засвистів.

Арина обійняла Еліну першою.

Каел міцно потиснув руку Даріону.

Рейнар усміхнувся трохи осторонь.

І вперше за довгий час увесь світ справді здавався правильним.

Ніч опустилася на Ейрдаліс м'яко й непомітно.

Свято давно закінчилося.

А особняк поступово поринув у спокійну тишу.

Еліна стояла біля ліжка, повільно знімаючи останні прикраси.

Одну за одною вона акуратно складала їх на туалетний столик.

У кімнаті було тихо.

Лише неголосно потріскував вогонь у каміні, наповнюючи спальню м'яким золотавим світлом.

Уперше за весь день вона залишилася наодинці зі своїми думками.

Без гостей.

Без музики.

Без нескінченних привітань.

Саме зараз вона нарешті почала усвідомлювати, що цей день справді відбувся.

Весілля.

Обітниці.

Його погляд, коли вона йшла до нього крізь квітучий сад.

Його руки, коли він надягав їй обручку.

Його тихе: «Тепер ти моя дружина».

Від цієї думки на губах сама собою з'явилася усмішка.

Усе це здавалося майже неможливим.

Але було справжнім.

І найщасливішим моментом у її житті.

Позаду почулися кроки.

За мить Даріон підійшов ближче й обережно торкнувся її руки.

У його погляді було стільки ніжності, що в Еліни мимоволі перехопило подих.

Кілька митей він мовчав.

Просто милуючись нею.

А потім запитав:

— Про що думаєш?

Еліна підвела на нього погляд.

На губах з'явилася м'яка усмішка.

— Про тебе.

Його брова ледь помітно піднялася.

— Сподіваюся, лише про хороше?

Еліна тихо розсміялася.

А потім повільно провела поглядом по його обличчю.

— Сьогодні весь день я дивилася на тебе і постійно ловила себе на думці, що ти мій чоловік.

У куточках губ Даріона з'явилася усмішка.

Тепла.

Справжня.

— І які відчуття?

— Досі не віриться.

Даріон обережно заправив пасмо волосся, що вибилося, їй за вухо.

— Мені теж.

— Справді?

— Справді.

Він подивився їй просто в очі.

Так, ніби в усьому світі зараз існувала лише вона.