РОЗДІЛ 10. ТЕ, ЩО ВІН ОБИРАЄ

Ранок після нападу видався тривожним.
В особняку майже не лунало розмов, а напруження відчувалося навіть у дзвінкій тиші коридорів.
Захисна магія пульсувала вздовж стін м’якими спалахами, а люди Каела надто уважно стежили за кожним входом.
Але найбільше всіх непокоїло не це.
Сила Еліни.
Новина про те, що сталося, ще не встигла вийти за межі будинку, але всередині вже всі розуміли: після минулої ночі все змінилося.
Коли Еліна увійшла до їдальні, розмова за столом майже одразу стихла.
Просторе приміщення було залите м’яким ранковим світлом, що проникало крізь високі вікна. На довгому столі все ще стояв сніданок, від чашок здіймалася легка пара, а в каміні тихо потріскував вогонь.
Каел сидів на чолі столу з кухлем міцної кави й якимись документами. Арина влаштувалася поруч, задумливо помішуючи чай.
І Даріон уже був тут.
Сьогодні замість звичного чорного він був у світлій сорочці з темно-синім жилетом, і чомусь саме це робило його менш холодним.
Він сидів трохи осторонь від Каела й підняв погляд одразу, щойно Еліна увійшла.
На секунду їхні погляди зустрілися.
І Даріон не відвів очей першим.
А потім мовчки підвівся й трохи відсунув для неї стілець поруч із собою.
Абсолютно спокійно.
Ніби це було чимось цілком природним.
Але саме від цього в Еліни всередині все зрадницьки здригнулося ще сильніше.
Каел першим порушив тишу:
— Ну що ж. Гадаю, тепер ми офіційно можемо перестати вдавати, що те, що відбувається, — це просто «дивні магічні сплески».
Еліна всміхнулася й сіла за стіл.
— Чудово. Завжди мріяла бути джерелом колективних проблем.
— Ну, хтось же має підтримувати тут рівень хаосу, — незворушно зауважив Каел.
Їдальнею прокотився сміх.
А потім Арина подивилася на сестру вже уважніше.
— Як ти себе почуваєш?
Еліна задумалася на секунду.
Це було дивно.
Після минулих сплесків магії завжди приходили біль, слабкість або відчуття, ніби всередині все розривається.
Але зараз…
Вона обережно прислухалася до себе.
Сила більше не завдавала болю.
— Нормально, — чесно відповіла Еліна. — Навіть незвично.
Саме в цей момент Даріон нарешті заговорив:
— Бо ти більше не пригнічуєш силу.
Усі погляди одразу перемістилися до нього.
Даріон трохи повернув голову в бік Еліни.
— Учора магія вперше не чинила тобі опір. Ти дозволила їй вийти.
Еліна уважно дивилася на нього.
— І що це означає?
Даріон замовк лише на секунду.
— Що тепер тобі доведеться навчитися її контролювати.
Каел ледь помітно підняв брови.
— І хто саме збирається її цьому навчати?
У кімнаті повисла коротка пауза.
А потім Даріон абсолютно спокійно відповів:
— Я.
І від його слів по шкірі Еліни пробігли мурашки.
Каел перевів погляд спочатку на Даріона, потім на Еліну.
І на його губах почала повільно з’являтися дуже розуміюча усмішка.
— О, це буде цікаво.
— Каеле, — застережливо промовила Арина.
— Що? Я нічого не сказав.
Еліна знову розсміялася.
І майже одразу помітила, як погляд Даріона на мить став м’якшим.
Ледь помітно.
Але тепер вона вже вміла помічати такі речі.
Невдовзі розмова за столом остаточно перейшла в більш звичне русло.
Арина згадувала якусь безглузду історію про Рейнара, Каел із абсолютно серйозним виглядом стверджував, що той одного разу ледь не влаштував пожежу в архіві, а Еліна майже не вслухалася в розмову.
Бо присутність Даріона поруч відчувалася надто виразно.
Його погляди.
Низький голос.
І те майже болісне бажання знову опинитися до нього ближче.
Через деякий час Даріон усе-таки підвівся з-за столу.
— За пів години чекаю тебе в тренувальній залі, — промовив він, переводячи погляд на Еліну.
А потім, трохи помітніше всміхнувшись, додав:
— І постарайся хоча б сьогодні нічого не підірвати.
На губах Еліни одразу з’явилася усмішка.
— Нічого не обіцяю.
Каел тихо хмикнув собі під ніс:
— Відчуваю, мій дім цього не переживе.
Їдальнею знову прокотився сміх.
А вже за кілька хвилин Еліна піднялася до себе.
Відчинивши шафу, вона кілька секунд задумливо розглядала одяг, перш ніж усе-таки вибрати зручніший тренувальний костюм із темної тканини.
Світле волосся вона швидко зібрала вище, щоб не заважало.
Але навіть після цього ще кілька секунд просто стояла перед дзеркалом.
Бо думка про зустріч із Даріоном хвилювала її набагато сильніше за саме тренування.
Глибоко вдихнувши, Еліна все-таки вийшла з кімнати й попрямувала вниз, до тренувальної зали.
Даріон уже чекав на неї біля дверей.
Побачивши Еліну, його погляд на мить затримався трохи довше, ніж слід було.
І від цього всередині знову стало легко.
— Ти запізнилася на дві хвилини, — зауважив він.
На губах Еліни одразу з’явилася усмішка.
— Яка трагедія.
В очах Даріона промайнули ледь помітні смішинки.
А потім він відчинив перед нею двері, пропускаючи всередину.
Тренувальна зала знаходилася в нижній частині будинку.
Просторе приміщення з високими стелями й захисними печатями вздовж стін, розрахованими на сильні магічні удари.
Еліна зупинилася посеред зали, озираючись.
— Чому в мене відчуття, що ти привів мене туди, де люди зазвичай отримують травми?
Даріон зачинив двері за їхніми спинами.
— Бо саме для цього це місце й існує.
Еліна примружилася.
— Ти напрочуд погано вмієш заспокоювати.
На губах Даріона промайнула тінь усмішки.
— Я ніколи не казав, що вмію.
Це знову змусило її всміхнутися.
Так природно, ніби між ними ніколи й не було всієї цієї напруженої дистанції.
І Даріон це помітив.
Набагато уважніше, ніж варто було б.
Він повільно підійшов ближче.
— Учора ти дозволила магії вийти інстинктивно. Але якщо не навчишся контролювати її зараз — наступного разу наслідки можуть бути набагато гіршими.
Еліна кивнула вже серйозніше.
— І що мені робити?
Даріон кілька секунд мовчки дивився на неї.
А потім обережно взяв її за руки.
Для людини, яка ще зовсім недавно уникала навіть зайвих дотиків, це було майже незвично.
— Зосередься не на силі. На собі.
Від його дотиків думки починали плутатися.
І з того, як напружилися його пальці, Еліна раптом зрозуміла — на нього це діє не менше.
— Еліно…
Його голос прозвучав незвично хрипко.
Вона підняла погляд.
Вони стояли так близько, що Еліна відчувала тепло його тіла навіть крізь одяг.
І це ставало вже не небезпекою.
Спокусою.
— Ти зараз взагалі думаєш про тренування? — запитав Даріон.
На губах Еліни з’явилася невинна усмішка.
— Намагаюся.
На секунду Даріон заплющив очі, ніби збираючи залишки самовладання.
— Це найгірша учениця в моєму житті, — промовив він.
А потім кутики його губ ледь помітно здригнулися.
— Але точно найкрасивіша.
І від цих слів на щоках Еліни одразу з’явився легкий рум’янець.
Даріон усе-таки тихо всміхнувся.
І саме в цей момент між долонями Еліни спалахнуло м’яке сріблясте світло.
Вона різко перевела погляд на магію.
Світло більше не лякало її.
Навпаки. Тепер воно відчувалося напрочуд правильним.
Даріон дивився на сріблясте сяйво кілька секунд.
А потім несподівано тихо сказав:
— Ти неймовірна.
І від його слів усередині розлилася ейфорія.
Бо зараз він явно говорив уже не про магію.
Даріон продовжував дивитися на неї так, ніби сам уже починав забувати, навіщо взагалі привів її сюди.
Еліна першою відвела погляд і обережно видихнула:
— Тобто… тренування закінчено?
На губах Даріона промайнула ледь помітна усмішка.
— Взагалі-то ми тільки почали.
Наступна година минула зовсім не так, як Еліна очікувала.
Даріон учив її відчувати магію, а не боротися з нею.
Не пригнічувати силу страхом, а дозволяти їй рухатися вільно.
Іноді він стояв за її спиною, спрямовуючи рухи її рук.
Іноді тримав долоні у своїх, допомагаючи зосередитися.
І щоразу його близькість збивала концентрацію набагато сильніше за все інше.
— Ти знову відволікаєшся, — зауважив Даріон після чергової невдалої спроби втримати магічний потік.
Еліна лукаво подивилася на нього:
— Це повністю твоя провина.
В його очах промайнули смішинки.
— Дуже зручно перекладати відповідальність на викладача.
— А мені здавалося, хороші викладачі мають мотивувати.
Даріон усміхнувся.
— Повір, я зараз дуже мотивований закінчити це тренування без зруйнованого будинку.
Еліна все-таки розсміялася.
І цей звук знову змусив Даріона завмерти лише на мить.
Ніби поруч із нею він дедалі частіше забував, як правильно тримати контроль.
Наприкінці тренування Еліна вже впевненіше утримувала сріблясте світло між долонями.
Тепер магія відчувалася продовженням її самої.
Даріон уважно спостерігав за нею кілька секунд.
А потім промовив:
— На сьогодні досить.
Еліна повільно опустила руки.
— І це все? Я вже почала думати, що ти збираєшся мучити мене до вечора.
— Не виключаю такого варіанту в майбутньому.
На губах Еліни з’явилася усмішка.
А потім Даріон раптом додав:
— Прогуляємося ввечері?
Еліна здивовано підняла погляд.
На секунду їй навіть здалося, що вона ослухалася.
Бо Даріон Вельт зараз справді запрошував її кудись.
Просто тому, що хотів бути поруч.
І, судячи з невпевненості в його погляді, для нього самого це було не меншим одкровенням.
— Це дуже схоже на запрошення, — обережно зауважила Еліна.
Даріон ледь помітно всміхнувся.
— Щось на кшталт того.
А потім першим попрямував до виходу з тренувальної зали.
Еліна ще кілька секунд дивилася йому вслід, усе ще не вірячи, що це справді відбувається.
Після тренування вони розійшлися по кімнатах.
І лише опинившись сама у себе, Еліна раптом остаточно зрозуміла:
Даріон запросив її прогулятися.
Не обговорити захист. Не поговорити про Раду. Не потренуватися.
Просто піти з нею.
І тепер Еліна ніяк не могла перестати усміхатися.
— Так-так, — протягнула Арина, заходячи до кімнати. — У тебе зараз дуже підозріло щасливе обличчя.
Еліна одразу спробувала виглядати незворушно.
— Не розумію, про що ти.
— Авжеж.
Арина підійшла ближче й уважно подивилася на сестру.
— Це через Даріона?
Еліна надто повільно усміхнулася.
І Арина одразу все зрозуміла.
— О, боги. Він усе-таки здався.
Еліна тихо розсміялася.
І вперше за довгий час це відчувалося абсолютно правильно.