РОЗДІЛ 9. ТЕ, ЧОГО ВІН БІЛЬШЕ НЕ ПРИХОВУЄ

Після балу між ними все змінилося.
Не різко. Не вголос.
Але тепер це відчувалося набагато виразніше.
У кожному погляді. У випадкових дотиках. У тому, як Даріон більше не відвертався першим.
І тримати дистанцію ставало дедалі важче.
Ейрдалис жив у дивному напруженні. Після балу люди Ради ніби причаїлися.
Охорону будинку посилили, але тривога нікуди не зникла.
Дуже багато що вказувало на те, що Рада знає більше, ніж повинна.
Даріон останні кілька годин провів разом із Каелом у нижньому кабінеті будинку.
На столі були розкидані розгорнуті книги із захисної магії, стоси документів, списки імен і схеми захисту, який люди Ради підозріло легко обходили останні тижні.
Щось точно було не так.
Збіги вже переставали здаватися випадковістю.
А отже, хтось продовжував передавати інформацію назовні.
Хтось у будинку продовжував працювати на Раду.
І саме це виводило Даріона з себе.
Каел щось говорив про нові встановлені захисти, про плани, але Даріон уже майже не слухав.
Бо думки знову вперто поверталися до Еліни.
До того, як вона дивилася на нього після балу.
До її тихого: «Просто дай нам шанс».
Це все ще виразно звучало в голові.
І головне — якась частина нього вже починала втомлюватися чинити опір.
— Ти взагалі слухаєш мене? — нарешті похмуро поцікавився Каел.
Даріон незворушно підвів погляд.
— Чесно? Ні.
Каел лише важко зітхнув.
— Ти виглядаєш так, ніби намагаєшся вирішити проблему вселенського масштабу.
На кілька секунд у кімнаті повисла тиша.
— Дуже схоже на те, — сухо зауважив Даріон.
Каел хмикнув.
— Отже, все зовсім погано?
Даріон втомлено провів рукою по волоссю.
— Гірше.
В очах Каела промайнула здогадка.
Надто швидка.
— Еліна?
Каел розуміюче хмикнув, а Даріон несподівано не знайшов, що відповісти.
Каел повільно відкинувся на спинку крісла.
— Знаєш, збоку це виглядає так, ніби ти одночасно хочеш триматися від неї подалі… і вбити будь-кого, хто підійде надто близько.
— Бо саме так і є.
І це була чесна відповідь.
Кілька секунд Каел просто мовчав.
А потім усе ж зауважив:
— Ніколи не думав, що доживу до моменту, коли Даріон Вельт остаточно втратить голову через дівчину.
На губах Даріона промайнула ледь помітна похмура усмішка.
— Я теж.
Каел лише тихо хмикнув і більше не став розвивати тему.
Решту розмови вони обговорювали захист будинку.
Але думки Даріона все одно вперто поверталися зовсім до іншого.
До світлого волосся.
До сіро-зелених очей.
За кілька хвилин Даріон усе-таки вийшов із кабінету.
І майже одразу через вікно в коридорі помітив слабке світло в дальній частині саду. І попрямував туди.
Еліна сиділа в дальній альтанці саду, влаштувавшись на низькій лаві з книгою в руках.
Вечірній вітер злегка колихав світлі пасма її волосся, а м’яке світло ліхтарів ковзало сторінками.
Вона одразу відчула його погляд ще раніше.
Це був Даріон.
Він зупинився біля входу до альтанки, спираючись на колону й звично схрестивши руки на грудях. Темна сорочка. Похмурий погляд. І цей дратівливий спокій, за яким тепер Еліна надто добре бачила напруження.
Кілька секунд він просто мовчав.
Дивився.
Еліна повільно закрила книгу. На губах промайнула ледь помітна усмішка.
— Ти зараз пропалиш у мені дірку поглядом.
Даріон навіть не спробував приховати, що останні кілька хвилин справді спостерігав за нею.
— Ти знову вийшла без охорони.
Еліна фиркнула.
— А я вже почала думати, що ти просто скучив.
Щось у його погляді швидко промайнуло.
І Еліна це помітила.
Звісно помітила.
— Це не жарти, Еліно.
Тепер голос Даріона звучав серйозніше.
— Люди Ради після балу поводяться дивно.
Вона підвелася з лави й повільно підійшла ближче.
— Даріоне.
Він одразу замовк.
— Я не збираюся ховатися від них усе життя.
На вилицях Даріона сіпнулися жовна.
Бо саме цього він і боявся.
Що одного разу вона перестане сприймати небезпеку серйозно.
Або просто виявиться хороброю собі ж на шкоду.
Еліна зупинилася зовсім поруч.
Надто близько.
І Даріону не подобалося те, наскільки швидко поруч із нею він втрачав здатність нормально думати.
В очах Еліни з’явилися лукаві іскри.
— У тебе зараз дуже підозрілий вираз обличчя.
— Який саме?
— Такий, ніби ти ще не вирішив — захищати мене чи придушити.
На секунду в його погляді все-таки промайнули смішинки.
— Другий варіант зараз звучить особливо заманливо.
Еліна щиро розсміялася.
І її сміх ударив по Даріону сильніше за будь-яку магію.
І саме в цей момент простір навколо раптом здригнувся.
Усмішка миттєво зникла з обличчя Даріона.
Магія вдарила по повітрю важкою хвилею.
Погляд Даріона потемнів.
— Еліно, швидко в будинок.
У його голосі прозвучало щось таке, від чого всередині одразу стало холодно.
Вона ледь встигла вийти назовні, коли світло між деревами спалахнуло сліпуче яскраво.
Наступної секунди в саду з’явилися фігури в сріблястих плащах Ради.
Надто багато.
Простір навколо ніби стиснувся.
Навіть повітря стало важчим.
Даріон миттєво заслонив Еліну собою.
— Отже, все-таки всередині будинку є зрадник, — холодно промовив він.
Один із магів Ради зробив крок уперед.
— Еліна Ейрвелл, — промовив один із магів. — Ви підете з нами.
На губах Еліни з’явилася нервова усмішка.
— Знаєте, це починає ставати дуже нав’язливим.
— Спробуйте її забрати, — промовив Даріон.
Один із магів Ради підняв руку.
Сила рвонула з усіх боків одночасно.
Повітря в саду викривилося, ніби простір на мить втратив стійкість.
Магічні печаті спалахнули просто між деревами, перекриваючи шляхи до відступу.
Кам’яні доріжки під ногами здригнулися.
Світло ліхтарів почало хаотично мерехтіти.
Даріон зреагував миттєво.
Темрява зірвалася з його пальців, ударяючи по найближчих магах.
Кількох відкинуло назад просто в колони альтанки.
Хтось спробував утримати захист, але магія Даріона буквально розірвала його.
Повітря навколо нього потемніло.
— Схопити дівчину! — вигукнув один із магів.
Наступної секунди до Еліни кинулося одразу кілька людей.
Даріон миттєво опинився поруч, але супротивників було надто багато.
Простір навколо продовжував викривлятися від зіткнення сил.
Гілки дерев ламалися від магічних хвиль, а мармурові колони альтанки вкривалися тріщинами.
Еліна відчула тиск.
Ніби хтось намагався придушити її.
І саме це раптом стало останньою краплею.
Щось усередині неї зірвалося.
Не спалах.
Не удар.
Набагато глибше.
Ніби весь цей час сила спала десь під шкірою… а тепер нарешті прокинулася повністю.
Повітря навколо здригнулося.
Світло хлинуло землею сріблястими тріщинами, стрімко розбігаючись кам’яними плитами саду.
Магічні ліхтарі спалахнули так яскраво, що кілька з них луснули просто в повітрі.
Вітер різко піднявся навколо Еліни, підхоплюючи світлі пасма волосся й змушуючи магію пульсувати все сильніше.
Хтось із магів Ради різко відступив.
— Неможливо…
Еліна сама не одразу зрозуміла, що відбувається.
Бо вперше магія не завдавала їй болю.
Навпаки.
Вона відчувалася частиною її самої.
Світло рвонуло назовні.
Потужно.
Неконтрольовано.
Магічна хвиля вдарила по саду з такою силою, що кількох магів Ради буквально відкинуло вбік.
Захисні бар’єри тріснули один за одним.
А потім усе раптом стихло.
Еліна важко дихала.
Сріблясте сяйво повільно згасало в її очах.
І тепер маги Ради дивилися на неї вже зовсім інакше.
Не як на дівчину, яку треба просто забрати.
Як на щось, чого вони самі не очікували побачити.
Один із магів повільно відступив назад.
— Відходимо, — напружено промовив він.
Решта вагалися лише секунду.
А потім простір знову викривився спалахами магії.
Фігури в сріблястих плащах почали зникати одна за одною, залишаючи після себе лише залишки зруйнованих печатей і повітря, що тремтіло від магії.
За кілька митей сад знову поринув у тишу.
Даріон опинився поруч миттєво.
І перш ніж Еліна встигла хоч щось сказати, він притягнув її до себе.
Надто міцно.
Майже боляче.
Ніби боявся, що втратить її.
Еліна на секунду завмерла, відчуваючи, як швидко й важко б’ється його серце.
А потім Даріон так само різко відсторонив її, утримуючи за плечі.
Його погляд гарячково ковзнув її обличчям.
— Ти мене налякала, — хрипко промовив Даріон.
На губах Еліни з’явилася невпевнена усмішка.
— Повір… не тільки тебе.
І вперше за ці секунди в його погляді промайнуло щось живе.
Незвично відкрите.
Даріон повільно заплющив очі.
Ніби вже втомився приховувати те, що відчував.
— Я вже втрачав людину, до якої надто прив’язався.
Еліна ледь помітно насупилася.
— Про що ти?
Даріон відпустив її не одразу.
Ніби змушував себе це зробити.
А потім усе-таки зробив крок назад.
— Тоді все було інакше.
На кілька секунд його погляд став якимось далеким.
— Я був молодшим.
Не таким .
Не таким… потрібним цьому світу, як зараз.
Він невесело всміхнувся.
— А їй хотілося зовсім іншого життя.
Красивого.
Без людини, яка постійно вплутується в проблеми Ради й магічні війни.
Еліна мовчала.
— У якийсь момент поруч з’явився хтось зручніший за мене.
Ці слова прозвучали напрочуд спокійно.
Але саме це робило їх важчими.
— І вона пішла.
У саду повисла тиша.
— Після цього я дуже швидко зрозумів одну річ.
Він подивився просто на Еліну.
— Прив’язаність завжди робить тебе слабшим. І я переконав себе, що більше ніколи не допущу подібного знову.
Мабуть, саме тому поруч із тобою я весь час намагався тримати дистанцію.
Даріон гірко всміхнувся.
Еліна кілька секунд просто дивилася на нього.
— Я не вона, Даріоне.
Він заплющив очі лише на секунду.
— Я знаю.
— Тоді перестань боятися того, що відчуваєш.
Еліна витримала його погляд.
— Я не зникну.
Щось усередині нього знову болісно здригнулося.
Бо Еліна не відступала.
Навіть зараз.
Навіть після всього, що почула.
Навпаки.
Підходила ближче.
І саме тоді Даріон раптом зрозумів, наскільки сильно втомився боятися.
Поруч із Еліною триматися за минуле ставало дедалі важче.
Бо поруч із нею він уже не буде колишнім.