Глава 8. Перший транспорт

Глава 8. Перший транспорт

«Коли смерть стає частиною дороги — ти або зупиняєшся назавжди, або йдеш далі без частини себе.»

Вони йшли далі, не зупиняючись.

Ніхто не пропонував зробити привал. Ніхто не питав, чи хтось втомився. Тут не було впевненості, що зона не почне стискатися знову — і кожна зупинка могла стати останньою.

Ліс повільно змінювався. Дерева ставали рідшими, ґрунт — твердішим, а повітря — важчим. Йти було складно не фізично — морально.

Перший труп вони побачили за пагорбом.

Чоловік лежав обличчям донизу, рука все ще стискала автомат. Поруч — розірваний рюкзак, висипані патрони, кров, що вже встигла потемніти.

Джон зупинився першим.

— Перевіримо, — сказав він тихо.

Вони діяли обережно, без поспіху. Не з цікавості — з необхідності. Джейкоб перевернув тіло ногою, тримаючи зброю напоготові.

Порожній погляд.

Холодна шкіра.

— Нічого особливого, — сказав він. — Кілька патронів. Аптечки немає.

Ліна мовчки зібрала те, що могло знадобитися, і поклала в рюкзак. Вона більше не здригалася. Просто робила те, що потрібно.

Вони пішли далі.

Другий труп лежав біля дерева, ніби людина намагалася сховатися. Куля в спині. Шансів не було.

Третій — у траві, без зброї. Можливо, закінчилися патрони. Можливо, просто не встиг.

З кожним тілом настрій ставав важчим.

Це вже не була гра.

І не була пригода.

— Пам’ятаєш, як ми заходили в лобі? — раптом сказала Ліна. — Усі говорили. Сміялися. Будували плани…

Джон кивнув.

— А тепер вони мовчать, — додав Джейкоб. — Назавжди.

Вони вийшли до ґрунтової дороги. І там, між двома кущами, стояло перше, що не було тілом чи зброєю.

Старий позашляховик.

Брудний, подряпаний, з простріленим склом — але цілий.

— Транспорт… — тихо сказав Джон.

Він підійшов ближче, зазирнув усередину. Ключі були в замку запалювання.

— Схоже, власник не встиг скористатися, — сказав Джейкоб.

Бен був би радий, промайнуло в голові Джона.

Але він нічого не сказав.

Ліна провела рукою по капоту, залишаючи слід у пилюці.

— Це змінює все, — сказала вона. — Ми можемо рухатися швидше. Можемо тікати від зони.

— Або привертати увагу, — відповів Джон. — Двигун чути здалеку.

Вони мовчки стояли кілька секунд.

Раніше вони б зраділи. Пожартували. Обговорювали плани.

Тепер — просто дивилися.

— Їдемо, — сказав Джон нарешті. — Але обережно. Це не порятунок. Це інструмент.

Він сів за кермо.

Двигун завівся з першого разу.

Звук прорізав тишу — грубо, різко. Десь далеко, можливо, хтось уже почув.

Машина повільно рушила з місця.

Вони їхали вперед, залишаючи за спиною ліс, тіла і тишу.

А разом із ними — ту частину себе, яка ще вірила, що все це можна пережити без втрат.

Гра тривала.

І тепер вона рухалася швидше.

Машина їхала повільно.

Джон не тиснув на газ — дорога була нерівна, всіяна ямами, а ліс по обидва боки стояв надто близько. Двигун бурчав глухо, ніби йому самому не подобалося бути тут.

— Занадто тихо, — сказав Джейкоб, дивлячись у дзеркало заднього виду.

Ліна сиділа поруч із Джоном, притискаючи автомат до грудей. Її погляд ковзав між деревами.

— Такі місця ідеальні для засідки, — додала вона. — Пряма дорога. Ліс. Обмежений маневр.

Джон кивнув, але не встиг відповісти.

Удар.

Глухий тріск — і машину різко потягнуло вбік. Кермо вирвалося з рук, авто пішло юзом і зупинилося, вдарившись бампером у камінь.

— ШИНА! — закричав Джон.

І в ту ж секунду дорога вибухнула пострілами.

Кулі вдарили в капот, скло розсипалося дрібними уламками. Джон інстинктивно пригнувся, прикриваючи голову рукою.

— ЗАСІДКА! — крикнув Джейкоб. — ЗЛІВА!

Ліна відкрила двері і перекотилася в кювет, одразу відкривши вогонь у бік лісу. Короткі черги, чітко, без паніки.

— ВИХОДИМО! — закричав Джон.

Він вискочив з машини, впав за двигун — єдине, що могло хоч якось прикрити від куль. Серце калатало так, ніби зараз вирветься з грудей.

— Їх щонайменше троє! — крикнув Джейкоб, стріляючи з задніх дверей. — Один праворуч, двоє в кущах!

Одна з куль пробила бак.

Запах бензину миттєво заповнив повітря.

— ЧОРТ! — закричала Ліна. — Машина довго не проживе!

Джон визирнув і побачив силует між деревами. Натиснув на спуск.

Черга.

Силует смикнувся і зник.

— Один мінус! — крикнув він, хоча не був упевнений.

Раптом із правого боку вискочив чоловік з дробовиком. Він біг прямо до машини, не ховаючись.

— ЛІНА! — закричав Джон.

Вона повернулася, вистрілила — один раз, другий. Чоловік впав, прокотився по дорозі й завмер.

Тиша тривала дві секунди.

Потім — вибух.

Хтось кинув гранату.

Вибух підкинув землю, уламки каміння вдарили по ногах. Джон упав, вуха залило дзвоном.

— ВІДХОДИМО В ЛІС! — кричав Джейкоб. — МАШИНУ КИДАЄМО!

Джон на секунду озирнувся на авто.

Воно диміло. Бензин витікав струмком. Вогонь був питанням секунд.

Він стиснув зуби.

— БІЖИМО!

Вони кинулися в ліс, пригинаючись, падаючи, піднімаючись знову. Кулі ще свистіли, але стрілянина швидко стихла — нападники не хотіли гнатися в хащі.