Глава 1. Останній шанс

Глава 1. Останній шанс

«Коли здається, що все втрачено, іноді єдиний шлях — стрибнути у прірву і сподіватися, що вона не поглине тебе.»

Ніч опустилася на місто, важка й липка, мов волога ковдра. Вулиці пахли сумішшю бензину, дощу та забутої вуличної їжі. Ліхтарі тьмяно мерехтіли, відбиваючись у калюжах, ніби спостерігаючи за кожним його кроком.

Джон вийшов із своєї квартири з єдиною надією — відіграти свої останні гроші в казино. Викликати таксі він не міг, тож довелося йти пішки до найближчої контори. По вулиці лежали обкурені безхатченки, хтось сварився з іншим, а дощ лише підсилював похмурість вечора. Джон ішов з думкою, що він обов’язково відріграє — адже це були його останні гроші.

Його серце билося швидше з кожним кроком. Він відчував дивне поєднання страху і збудження — ніби кожен крок був одночасно шансом і вироком. «Все або нічого… якщо не вийде… я залишуся ні з чим», — думав він, стискаючи кулаки, щоб приховати тремтіння. Усередині поселилася тривога, немов хтось тихо стукав у його свідомість: «Ти справді можеш втратити все… назавжди».

Він згадував, як у дитинстві мріяв про легке життя, багатство та визнання, про те, що гроші вирішують усі проблеми. Але тепер ці мрії здавалися порожніми ілюзіями. Джон відчував гострий укол сорому за свої помилки, за програші, за те, що життя, здавалося, остаточно вислизнуло з-під контролю.

У голові миготіли образи всіх програних ставок, порожніх рахунків, боргів, поглядів людей, яких він підвів. Він намагався заглушити цей голос логікою: «Зараз шанс виправити все. Просто зробити ставку. Все інше — шум». Але страх не давав повністю зосередитися. «А що якщо це кінець? Що якщо це не гра, а пастка?» — прокотився холодний жах по спині.

Кожен крок по мокрому тротуару відгукувався в голові, кожна калюжа відбивала тьмяні вогні, ніби місто спостерігало за ним і випробовувало його на міцність. Джон відчував себе крихітною піщинкою, яку несе потік подій, над якими він уже не мав контролю.

І все ж усередині жевріла маленька іскра надії. Іскра, що шепотіла: «Спробуй. Якщо не зараз — ніколи».Він повторював це про себе, як молитву, щоб втриматися, щоб не потонути у власних страхах.

Джон ішов по мокрому тротуару, а під ногами дзвеніли калюжі, немов барабани, що відлунюють його серцебиття. Перед ним на горизонті загорілися яскраві неонові вогні казино — червоні, сині, зелені, миготливі, кидали сяйво на мокрий асфальт. Його серце затремтіло, а долоні спітніли. Від однієї думки про гроші, які він може виграти чи втратити, йому ставало гаряче й холодно одночасно.

Він відкрив важкі скляні двері казино. Відразу його вдарив запах дорогого тютюну, змішаний з алкоголем та солодкуватим ароматом кави, який нісся з бару неподалік. Казино шуміло: скрегіт металевих важелів автоматів, дзвін монет, сміх людей, стук і шарудіння карт. Світло яскраво блимало від екранів, на яких змагалися з удачею сотні гравців. Джон на секунду замер — і вся тривога, що накопичилася по дорозі, змішалася з гострим передчуттям адреналіну.

Він підійшов до одного з автоматів, важіль миготів червоним, екран мерехтів символами фруктів і цифр. Ставка була його останньою. Він опустив монету і натиснув кнопку — серце завмерло на секунду. Перша ставка… програш. На екрані засвітився червоний напис «LOST». Джон відчув, як холод пробіг по спині. «Ти можеш це зробити», — прошепотів він сам собі, намагаючись заглушити розчарування.

Друга ставка. Він стиснув руку в кулак і глибоко вдихнув запах тютюну та алкоголю, що огортав його. «Просто спробуй ще раз», — думав Джон. Кнопка клацнула, важіль опустився. На екрані знову — програш. Серце калатало все швидше, відчуття паніки накривало його з голови до п’ят. «Ще одна спроба… остання!» — подумав він.

Третя ставка. Він відчув, як долоні трохи тремтять, але цього разу натиснув кнопку з рішучістю. Символи на екрані закружлялися, заговорили, миготіли, а серце знову завмерло. І тут — дзвін, мерехтіння зеленого світла, на екрані миготіло «WIN +50». Джон видихнув, і щось усередині розплющило очі на мить: надія.

Він почав робити нову ставку. Серце билося швидко, а в голові крутилися думки: «Ще одна. Ще одна. Може, це мій шанс?» Ставка пройшла, програв. Поруч сміялися, хтось виграв великий джекпот, дзвін монет залунів у повітрі. Джон відчув хвилю заздрощів і злості, але водночас — азарт, який пульсував у венах, як електричний струм.

Ще одна ставка — виграш. Він відчув, як його руки здригнулися, і він непомітно посміхнувся сам собі. Його серце колотилося, а весь шум казино здався одночасно далеким і неймовірно гострим: сміх, дзвін, клацання автоматів — все змішалося в одну єдину симфонію шансу та небезпеки.

Джон ставив далі — вигравав, програвав, відчував емоції як у калейдоскопі: страх, радість, розчарування, надію. Кожна ставка була ніби маленька битва за життя. Він дивився на світ навколо: люди, що кричали від радості або злісті, блиск скляних поверхонь, сигнали автоматів, запах алкоголю та сигарет, миготіння неонових вогнів… І всередині нього щось змішалося: страх, хвилювання, неймовірне бажання виграти.

Він усвідомив: азарт затягнув його так глибоко, що думки про банкрутство та втрату останніх грошей відступили, залишивши лише одну мету — виграти. І водночас він відчував, що ця гра — лише початок більшої, ще небезпечнішої історії, яка чекає на нього попереду.

Джон сидів за автоматом, дихання його було частим і нерівним. Руки тремтіли, долоні спітніли, а пальці смикалися, немов не підкоряючись волі. Кожна ставка ставала маленьким випробуванням — і кожна програшна серія накручувала його страх, немов павутина, яка повільно стискала груди.

Перша ставка після серії програшів — червоний напис «LOST». Серце зупинилося на мить, відчуття холоду прокотило по всьому тілу. Друга — теж програш. Руки непомітно стиснули важіль, ніби тримаючи останню надію. Третя — ще один «LOST». Серце калатало так, що здавалося, воно от-от вискочить з грудей.