Розділ 7: Молодий детектив

Кілька років тому, центральний відділок поліції 

Вейл стояв перед масивними дверима центрального міського відділку поліції. Всередині панувала метушня: телефони дзвонили, детективи поспішали з папками, хтось голосно сперечався біля стійки. Атмосфера була напруженою, але живою — справжнє серце міста. 

Вейл пройшов крізь коридор, його очі уважно ковзали по всьому навколо: стопи справ на столах, запах кави й тютюну, стомлені обличчя поліцейських. Він знайшов кабінет начальника поліції, постукав і зайшов. 

Начальник сидів за великим столом, заваленим паперами. Його погляд був суворим, а обличчя втомленим.

— Ви мали отримати листа, — почав Вейл упевнено. — Мене послала академія.

Начальник скривився, дістав конверт і розгорнув лист. Його голос звучав сухо, коли він читав:

— «Гарні вміння, хороша підготовка, має здібності. Вже викрив кілька справ самостійно.» — він підняв очі. — Такий папірець нічого не доводить.

Вейл випрямився, його голос був твердим:

— То я доведу.

У цей момент двері відчинилися, і до кабінету зайшов Арчі. Його постать була масивною, рухи трохи важкими, але очі блищали уважністю.

— Ти саме вчасно, — майже радісно сказав начальник. — Ви хотіли мене бачити? — запитав Арчі.

— Так. Знайомся. Це Вейл Моррі. Новенький, він буде проходити стажування детектива, — відповів начальник.

Арчі кинув коротке «Вітаю», його голос був глухим і недовірливим.

— А я тут до чого?

— Він стане твоїм новим напарником. Навчи його чомусь, — відповів начальник.

Арчі скривився, його обличчя перекосилося від невдоволення.

— Ви що жартуєте? За що, капітане?

Начальник нахилився вперед, його голос став суворим:

— Ти гарний детектив, Арчі. І це не підстава.

Арчі мовчки зітхнув, його плечі напружилися. Він кинув ще один важкий погляд на Вейла.

— Ходімо, — сказав він коротко.

Вони вийшли з кабінету. Коридор знову зустрів їх шумом і метушнею. Вейл йшов поруч із Арчі, його очі світилися рішучістю, а Арчі дивився на нього з недовірою, наче на хлопця, який ще не розуміє, у що вв’язався.

— Отже, що будемо робити, Арчі? — захоплено запитав Вейл.

Арчі поперхнувся, його обличчя почервоніло від люті.

— Ти що, зовсім знахабнів, шмаркач?! Для тебе я Арчібальд Ленс! Звертайся до мене тільки так, або за званням — лейтенант. Зрозумів?! — гнівно сказав він.

— Так, зрозумів. Вибачте, лейтенанте, — спокійно відповів Вейл, розводячи руки. — То що ми будемо робити?

Арчі різко розвернувся до нього.

— Отже так. Слухай уважно. Ти стажер. Твоє діло — мовчати, доки не спитають. Уважно слухати, дивитись за всім і записувати необхідне. Ти це зрозумів?

— Так, зрозумів, — невдоволено відповів Вейл.

— Добре, — відрізав Арчі й попрямував до свого кабінету. Вейл пішов за ним.

У кабінеті Арчі кинув йому інструкції.

— Вивчай, — сказав він грізно.

— Та я це вже знаю, — відказав Вейл.

— Тоді повторюй, — відрізав Арчі й вийшов, залишивши його самого.

Минуло три години. Вейл навіть не відкривав інструкцій. Він сидів, спостерігаючи за всім, що відбувалося у відділку: як детективи сперечалися, як офіцери носили папки, як хтось жартував біля кавоварки. Він намагався зрозуміти кожного, вивчити їхні звички, і вже мав деяке уявлення про майбутніх колег.

До кабінету повернувся Арчі.

— Ходімо, у нас патрулювання, — суворо сказав він.

Вейл підвівся й пішов за ним. Вони вийшли на стоянку. Там, серед рядів машин, стояла їхня службова. Це була не сучасна модель, а стара класика — чорний Ford Crown Victoria з масивним кузовом, трохи потертий, але все ще грізний. Хромовані деталі відблискували у світлі ліхтарів, а салон пахнув старим шкіряним сидінням і тютюном.

Арчі відчинив двері й крикнув:

— Сідай!

Вейл сів поруч, відчуваючи холод металу й запах бензину. Двигун загуркотів низьким, важким звуком. Машина повільно виїхала зі стоянки, і вони вирушили патрулювати нічні вулиці міста.

Перші години патрулювання

Машина повільно котилася вулицями. Всередині панувала тиша, лише гул двигуна й тріск старого радіо порушували її.  

Арчі сидів за кермом, його руки міцно тримали кермо, погляд був суворий. Він час від часу кидав різкі зауваження: 

— Не крути головою, стажере. Дивись прямо. — Записуй усе, що бачиш. Навіть дрібниці. 

Його голос був різкий, наче наказ. Але Вейл залишався спокійним. Він не реагував на провокації, лише уважно спостерігав за Арчі, намагаючись зрозуміти, що він за людина. Його очі ковзали по кожному руху наставника: як той поправляє дзеркало, як нервово постукує пальцями по керму, як уважно дивиться на перехожих.