Розділ 2 Друзі

Сон дитинства

Тепла картинка. Маленький Вейл разом із батьками йде парком. Сонце пробивається крізь листя, сміх дітей лунає навколо. Потім вони зупиняються біля сцени — вистава, актори в костюмах, яскраві декорації. Вейл дивиться широко розкритими очима, захоплений кожним рухом.

Далі — архітектурні пам’ятки. Кам’яні арки, старі будівлі, батько пояснює щось, мати тримає його за руку. Атмосфера спокою й сімейного тепла.

Уривок змінюється. Їхній будинок. Кухня. Батько сидить із газетою, мати підігріває сніданок, маленький Вейл щось розповідає, сміється. Здається, що це звичайний ранок.

Раптом — вибух. Стіни здригнулися, посуд задзвенів. Батько кидає газету, обличчя стає серйозним.

— Залишайся вдома з сином! — наказує він дружині й вибігає. Це був останній раз, коли Вейл бачив його.

Картинка рветься. Зруйнований будинок. Кухня, що секунду тому була цілою, тепер перетворилася на уламки дерева й каменю. Маленький Вейл лежить серед руїн, задихаючись від пилу.

Він бачить трохи далі — чоловік бореться з кимось невидимим. Потім зелений спалах. Усередині нього — щось, чого він не може зрозуміти. Спалах зникає, біль пронизує його тіло.

До нього підбігає чоловік років сорока. Обличчя налякане, але він намагається тримати себе в руках. Він щось каже Вейлу, але слова губляться у шумі. Маленький хлопець дивиться на нього востаннє — і втрачає свідомість.

Темрява.

Вейл прокидається вже в реальному часі, у своєму теперішньому житті. Дим від цигарки розчиняється в нічному повітрі. Його очі на мить відбивають той самий зелений спалах із дитинства.

Офіс Вейла 

Вейл прокидається у своєму офісі. Другий поверх невеликої триповерхової будівлі. Приміщення тісне, але рідне: великий стіл біля вікна, завалений паперами, папками й старими справами. Крісло зручне, але вже трохи потерте. На підлозі — кілька розкиданих документів, поруч — недопита чашка кави. Атмосфера роботи, яка ніколи не закінчується.

Двері відчиняються. Заходить Томмі. Молодий хлопець, років двадцяти п’яти. Волосся — суміш темного й світлого, зачіска quiff. На ньому сорочка й розстебнутий піджак, брюки. Його погляд добрий, теплий — той, хто завжди хоче допомогти.

— Ти вже тут. — промовив Томмі, кидаючи погляд на Вейла. — Я приніс каву.  

— Щоб я без тебе робив. — втомлено відповів Вейл, потягуючись.

— Що, знову займався справою? — занепокоєно спитав Томмі.

— Так. Але все не погано пройшло. — відповів Вейл, беручи чашку.

Томмі сідає навпроти, його кабінет — поруч, адвокатська частина їхньої спільної справи. Вони обоє заснували цю маленьку організацію, щоб допомагати людям, коли інші відверталися. Детектив і адвокат — двоє молодих хлопців, які вирішили боротися за тих, кого ніхто не слухає.

Томмі сів навпроти, нахилився ближче. 

— Слухай, я тобі вже багато разів казав: я можу допомогти. Тільки скажи, що робити. 

— Вибач, Томмі, але я не хочу тебе вплутувати. Сам впораюсь. — Вейл сьорбнув каву. 

— Та навіть прості речі, Вейл! Ти знову спав тут, в офісі? Я ж казав, що можеш пожити в мене. — голос Томмі був невдоволений, але теплий. 

— Я дуже вдячний за пропозицію. Правда. Але в тебе є дівчина. І я не збираюсь руйнувати твоє життя. — відповів Вейл, його погляд на мить став засмученим. 

Томмі важко видихнув. 

— Тоді треба заробити грошей і зняти тобі квартиру. Ти не можеш спати тут.

— А що такого? Ми вже платимо за оренду. То можна й спати. — спокійно відповів Вейл. 

— Ти просто впертий віслюк. — сказав Томмі. 

— Так. Знаю. — з легкою усмішкою відповів Вейл. 

— До речі, як там твої справи? — запитав він. 

— Сьогодні є одна зустріч із клієнтом. Хочеш піти зі мною? — відповів Томмі. 

— Ти ж знаєш, я терпіти не можу тих індюків у їхніх кабінетах. — відразливо буркнув Вейл. 

— Цього разу зустріч буде не з кимось із них. Просто людина. Ну майже. Домовились у кафе. 

— В кафе? Що це за ділові зустрічі в кафе? — посміхнувся Вейл.

 — От підеш зі мною й побачиш. — впевнено відповів Томмі. 

Вони обоє почали перебирати документи у своїх кабінетах. Тиша заповнила простір, але ненадовго.

— До речі, а як там старий? Коли ти навідувався до нього востаннє? — запитав Томмі.

— Все з ним нормально. Начебто. Два тижні тому заходив. — відповів Вейл.

— Я розумію, що у вас непрості стосунки. Але він врятував тобі життя. — наполягав Томмі.

— Що ти від мене хочеш? — різко кинув Вейл, відкинувши папки.