19

Нік прийшов на роботу з самого рання. Він лише встиг привітатися з черговим, запитати чи не має нічого для нього і хотів рушити до свого кабінету як на дверях появився Кирило.

– І тобі теж не терпиться вдома? Скучаєш за роботою! – пожартував Нік. – Втім, це добре. Зараз я до нашого дядька Федора. А ти ніде не дівайся. Може треба буде поїхати.

Нік повернувся і пішов іншим коридором, котрим можна було пройти в інший корпус, не виходячи на двір. Зручно. А заодно і скорочує шлях. Особливо, якщо справа термінова. Експерт вже його чекав. Тож коли Нік зайшов, то відразу вручив йому готове заключення.

– Ну що тобі сказати. – почав пан Федор. – Одні з відпечатків, які я зняв на даху ідентифікуються як відпечатки пальців вашого Станіслава. Крім того, мені посеред ночі хлопці мені принесли «гарну залізяку» – і вказав пальцем на пістолет, що лежав на сусідньому столі. – Я її оглянув. Можу сказати, що саме з неї і вбили вашого хлопчину.

Нік легенько усміхнувся. Он як. Отже не дурно він всіх туди послав. Улов таки вдалий. Тепер це вже щось. Звісно, хлопці самі це не робили. Вони знайшли якихось порушників і ті відпрацювали своє порушення. Зрештою, це вже не його проблеми. Добре, що знайшли.

– А тепер тобі бонус. – продовжував експерт. – На ній відпечатки пальців цього Станіслава. І судячи з усього, лише його.

– А не міг хтось ще тримати інший а потім стерти.

Експерт похитав головою.

– Я написав усе у висновку. – сказав він. – Пальці його. І на даху і на пістолеті. Так, що я тобі дав все, що лише може дати експертиза. Ну а далі все вам вирішувати.

– Дядьку Федоре, я ваш боржник! І що би ми без вас робили!?

– Плакали, Ніку! І бігали сюди-туди! Ну все, я тобі все що мав дати – дав. Усе розповів. А тепер мушу повертатися до роботи.

Нік ще раз подякував і пішов до свого кабінету. Все, як він і розраховував. Стас і є вбивця. Тепер головне аби лише не упустити його з рук. Бо часто так буває, що відчувши небезпеку, злочинець може змінити своє місцезнаходження. Або десь залягти на дно. І причому там, де його найменше очікують знайти. Наприклад в іншій області. Або й країні. Тому треба діяти швидко. Бо Атласні люди з грошима. І якщо Стас все розповів вдома, то вони постараються його якомога швидше переправити закордон.

Цікаво ще яку роль в цьому всьому грала Ліза? Адже вона писала Артурові. І фактично, вона може бути в спільницею зі своїм хлопцем. Бо судячи з усіх повідомлень між подругами, вона Артура не надто любила.

А поки Нік ходив до експерта, Кирило приготував собі каву і вирішив насолодитися ранковою тишею в кабінеті. Він став біля вікна і попиваючи цей напій бадьорості дивився на ранню вулицю. Сонце вставало над містом. День дує погожим. Тільки от скільки людей цього вже не побачать. Скільком з них чиясь рука назавжди відібрала цю таку просту радість цього світу.

Кирило зітхнув. Вони майже кожен день стикаються з цим страшним суспільним явищем. Явищем, котре робить з одного злочинця а з іншого жертву і забирає життя в них обох. Бо одного ховають. А іншого на довічно замуровують в «кам’яний мішок».

В цей самий момент двері відкрилися і увійшов Нік. Він був готовий кудись йти.

– Досить насолоджуватися! – сказав він Кирилові. – Треба поїхати і поговорити з Лізою. Думаю, час виводити її на чисту воду. А ще краще, привезти її сюди.