17

За мить Нік був знову в експерта.

– Здоровенькі були, дядьку Федоре! Це знову я!

– Бачу, що це ти. – відповів Федір Арнольдович. – Знову щось хочеш нове почути?

Нік розповів, що йому було треба. Він хотів аби експерт зробив знайшов відпечатки пальців Станіслава Атласного і зрівняв їх з тими, які познаходив на місці злочину.

– Кажеш, твій підозрюваний в «гарних стосунках з дитячою кімнатою». Ну ок. Перевіримо. Тільки приходь десь після обіду. Або зранку. Бо в мене тут такої роботи. А поки відповідь прийде. Сам знаєш. А я ще хочу нині встигнути футбол подивитися.

Нік подякував і пішов. Тепер залишалося лише чекати на результати. І можливо більше нічого аж дуже не доведеться шукати. Ах, він забув про зброю. Так, це було би гарним доказом. Тільки от де він її знайде?

Раптом Ніка осяяла геніальна думка. Він зателефонував Вусатому (прізвище чергового) і попросив знайти йому всіх вільних патрульних.

– Нехай вони візьмуть всіх своїх порушників і обшарять добре той будинок і всю територію довкола. Так. Мають знайти щось, що стріляє. Ага. Часів першої Світової.

Отже, там будуть проводитися пошуки. І якщо їм пощастить. А їм пощастити має, бо Нік прикинув логічно, що якщо це справді Стас, то він не такий вже й досвідчений кілер аби знати куди подіти зброю. Тож вони мають знайти її десь там.

А поки що він навідається до Олега Віталійовича. Той йому ще дзвонив, коли вони лише поверталися з Кирилом.

– Як просувається розслідування? – запитав Олег Віталійович, як Нік лише переступив поріг.

– Повільно. Але впевнено.

– Хотілося б вірити. Бо мені якось не дуже хочеться бути цапом відбувань в цій справі. Ти й сам розумієш, що цією справою зацікавилися журналісти.

– Їх завжди все цікавить. Це їхній хліб. – іронізував Нік. – Вовка ноги годують. А їх цікавість.

– Не смішно. Зараз має під’їхати одна пані. Вона хоче бути в курсі всього аби написати першій. Сам розумієш. Так от, я направлю її до тебе.

– Олег, от скажи, що я тобі такого поганого зробив? – запитав Нік. – Знову мені якась стара мерзенна баба буде розчісувати мозок своєю безграмотністю, повною відсутністю логіки і тактовності.

– Ніку, перестань! Тобі доведеться взяти на себе цю непосильну місію. Бо мене за годину чекають на коврику в начальства! Так що я буду в гіршому становищі аніж ти.

Нік зітхнув. Ну що поробиш. Якось витримає і цього разу.