13

В експерта для Ніка було дещо цікаве. Він вже встиг провести всі необхідні роботи і зробити висновок. Тож, коли Нік явився до нього – то мав на столі цілий стос інформації.

– Стріляли на даху. Ту гільзу, яку ви знайшли я перевірив. Вона не до вашої справи. Точніше, до вашої. Але вона вже там лежить давно. А от нашу я знайшов потім, коли ще раз після вас поліз на верх. І як вона мене здивувала. Причому навіть дуже сильно.

– Вас?! Дядьку Федоре, ваш ще щось може дивувати? – посміювався Нік.

– Уяви собі, що так! – Федір Арнольдович поправив окуляри на носі і продовжив. – Я за всій довгий вік бачив багато різного. І але аби стріляли з такої зброї, то стикаюся вперше. Ця зброя має бути часів першої світової. Розумієш?

Нік витріщився. Виходить, що вбивця десь знайшов якусь стару «залізяку», повністю її вичистив, навчився з нею поводити а тоді виліз на дах аби застрілити нещасного скрипаля.

– Саме так і виходить. – кивнув головою експерт. – Я був здивований. Адже це якось не логічно.

– І більше в місті ніде нема ніяких подібних випадків? – запитав Нік. – Може поранення. Або якісь згадки.

– Хочеш намалювати собі серійного маніяка? В тому то і річ, що нема. Я сам шукав різну інформацію за останні кілька днів. Все тихо. Навіть з колегами з інших відділків говорив. Ті теж нічого не зустрічали. Словом Ніку, ось така-от ситуація.

– А що ще? Пальців нема нічиїх?

– Є. І то багато. Ніку, там цілий прохідний двір. Мені вдалося лише знайти кілька в базі. Це Петро Власний і Назар Богдановський. Адреса ось, записана на листку.

– Дякую вам дуже! Без вас як без світла в темному під’їзді!

– Це ще не все. – сказав Федір Арнольдович. – Я зробив зліпки слідів на даху, котрі на мою думку можу належати вбивці. Це чоловічий слід. Кросівки. Модні. Такі носять не бідні люди.

Це вже щось. Принаймні є з чим стартувати. Нік йшов коридором. Він складав в голові все те, що сказав йому експерт. «Ах, треба зайти до Саші! – подумав Нік. – Буде і для неї робота!»