12

Тим часом Кирило вирішив діяти інакше. Він попросив свого знайомого, котрий працював з важкими дітьми, знайти йому інформацію і про Артура і про всіх хлопців, які є в позі зору органів.

Той потрібну інформацію знайшов. Як виявилося, в тому ж училищі протирає штани такий собі Станіслав Атласний, ровесник Артура. Хлопець він доволі сумнівної репутації. В навчальному закладі репутацію має так собі, не дуже щоб. Більшість часу проводить в спортивних клубах і на різних тренуваннях.

Батьки Станіслава люди заможні тому і не дивно, що вони всіма силами стараються аби їхній нащадок отримав бодай якусь освіту. А от яким вітром його занесло в кузню, де куються молоді музиканти, ніяк не зрозуміло.

Грати Стас грає. Але не так щоб з охотою. Можливо іноді хоче. Однак, великих поступів в цьому напрямку в нього нема. Більше того, минулого року стояло питання про його відчислення. Тож образ такий собі.

– Але найголовніше, він конфліктний. І всюди він лізе битися. – продовжував доповідати Кирило.

– Серйозний хлопчик. – констатував Нік. – Може і цього разу поліз?

– Мої джерела кажуть, що наче б то ні. – продовжував Кирило. – Але ще нічого не значить. Можливо…

– А от мені ніяк не дає спокою та фраза про Артура. Що він не той за кого себе видає. – вступила Наталія. – А ми крутимося лише довкола навчання. Він же ж іще чимось жив.

Нік зітхнув.

– Чесно сказати, то я навіть не знаю. Все це якось дивно. А от якщо взяти до уваги те, що говорила Ліза – то мотивів тут хоч відбавляй. І перший з них – через заздрість. Не всі бажали добра своєму одногрупникові. Якщо думок розумних у нас нема, то я піду до експерта. А ви тим часом маєте чим займатися і без того.