10

Молодий, талановитий, всіма люблений і замкнутий. В нього нема друзів. Але нема ворогів. Всі про нього говорять лише добре. А разом з тим ота фраза, сказана однією зі студенток, не давала спокою Нікові. Треба знайти ту дівчину.

Нік весь ранок рився в своїй пам’яті. Він згадував усіх студентів на лице. Треба було точно згадати саме дівчину, котра би була десь близько в списку від Поліни. Там довкола були самі дівчата. Хлопці були з самого початку. Тож поки готувався сніданок треба було точно відтворити в уяві всю картину. І йому це вдалося.

Нік пригадав собі одну студентку, котра якось не дуже охоче відповідала на його питання, говорила мляво, весь час дивилася на двері. Це вона. Він взяв список і пройшовся по ньому ще раз. Швидше за все це була Алла Ніхтовська.

Через кілька хвилин Нік мав адресу «потенційного свідка» і був на пів дорозі від місця проживання дівчини. Квартиру відчинила Алла. Вона в дома була з сестрою. Та була в курсі справи. Тому не ставила лишніх питань і пішла до своєї кімнати.

– Ну і що ви хочете почути? – спитала невдоволена Алла. – Я ж вам все вже розказала, коли ви всіх опитували.

– Робота така, питати по кілька разів. То отже, що могли би сказати про Артура?

Нік бачив невдоволення Алли. Вона не дуже хотіла говорити. Щось знає. Значить, треба крутити. Може і дасть якусь зачіпку.

– Думаю, вам вже всі вуха просвистіли про нього. Що я ще можу додати. – відповіла Алла.

– Ви були одногрупниками. Можете щось сказати.

Алла дивилася на нього своїми великими світло-сірими очима і лише знизала плечима. Мовляв, а що тобі сказати. Краще промовчу.

– Він же ж був геній. Хіба вам не казали. – іронізувала дівчина. – Значить і відійшов як геній.

– Що ви хочете цим сказати? – спитав Нік, вдаючи дружній тон в голосі.

– Артур наш був самотнім. Ніхто не знав про нього нічого. Він був першокласний скрипаль, поет. Може ще й художник. Не знаю. Чула лише.

– А от про художника мені не казали. – усміхався Нік – Значить, ви таки краще знаєте його, ніж інші.

– Ні! – насупилася Алла. – Просто чула. Правду про нього вам ніхто не скаже. Це вже напевне.

– Ну чому ж, є такі які скажуть. І вже дещо сказали. – відповів добродушно Нік. – Він був розумним, добрим хлопцем. Шкода. Така втрата.

Алла дивилася на нього якимось дивним поглядом. Вона наче чекала, що Нік щось має сказати. Але він замовк. А по якісь хвилині спитав:

– Тоді чому ви сказали мені тоді, що він не той за кого себе видає?

– Я такого ніколи не казала вам. Хіба Ліза. Її і питайте! Втім, вона вам навряд чи щось скаже.

– Чому?

– А от спитаєте і дізнаєтесь!