8

Нік відразу ж зателефонував Саші аби та пробила йому адресу Соломії Арнольдівни і коли та продиктувала йому адрес, поїхав просто туди.

Пані Соломія жила в дорогому районі міста. Її трикімнатна квартира знаходилася на третьому поверсі. Тож поки Нік добирався до цього місця, встиг багато чого обдумати. Він вже знав, на що саме буде звертати увагу, що буде питати і що хоче почути.

Соломія Арнольдівна спочатку не дуже рано дивилася а такий,можливо дещо пізній, візит працівника карного розшуку. Вона косо дивилася на його бажання поспілкуватися. Цікаво чому?

– А чому я маю з вами ще щось обговорювати? – сказала жінка. – Від себе ми вже все вам розповіли, що могли. І тепер лише чекаємо результатів. А ви замість того аби шукати вбивцю нашого Артура, ходите в невизначений час і напрошуєтеся «на теплу розмову». Це як по вашу?

Нік стояв в коридорі. Він чув, що в кімнаті ще хтось є. Напевне дочка.

– Я так розумію, Артур для вас був близькою людиною. – сказав Нік.

Він завжди, в таких випадках «закидав вудку» і чекав на реакцію з боку співрозмовника. І тут він теж не помилився. Соломія глянула на нього якось дивно. Хотіла знати, що він знає.

– Я не зовсім розумію, на що ви натякаєте! – сказала вона. – Ви маєте що сказати?

– Соломіє Арнольдівно, сказати що маєте ви. А я так лише, аби виконати свою роботу.

Жінка на якусь мить завмерла. Вона щось зважала. Щось боролося в її середині. Видно було як вона робила над собою зусилля аби заспокоїтися після того, як Нік вибив її з колії своєю фразою.

– Гаразд. – сказала вона. – Проходьте.

Нік пройшов на кухню. Квартира була гарно облаштована. Матеріали були дорогі. Видно, що сюди вкладалися гарні гроші. Втім, він не за цим сюди прийшов.

Соломія відійшла подалі, наче боялася його. Вона приперлася до однієї з кухонних тумбочок. Нік сів біля столу. Він окинув оком все, потім пильно подивився на жінку і тоді запитав:

– Ви одна живете?

– А вам це для чого?

– Де ваш чоловік? – продовжував Нік.

– Ах, ви про це. Ну нема в мене чоловіка! І що? Це ж не злочин!

– Звісно, що ні. – провадив далі Нік. – Ви ще цілком не стара жінка. І живете одні.

– З дочкою. Яке це має значення?

– Може й ніяке. А може безпосереднє. Все залежить від того, що ви мені готові розказати. І що завтра-позавтру я про вас дізнаюся сам.