7

Поліна була дівчиною, що називається непримітною. Невисокого зросту, пухкенькі щічки, малі веселі очі, трохи повненька може (але не так що б сильно). А головне мала довгий язик. Нік помилився. Це була не та дівчина, котра прошепотіла ту фразу. Це була зовсім інша. Але вже. Нехай.

– То що ти можеш розповісти про Артура? – спитав Нік, коли вони сіли в кімнаті дівчини. – Нічого не бійся. Просто чесно все розкажи, що знаєш.

Дівчина якусь мить наче вагалася. Вона обдумувала чи говорити все відкрито чи ні. Це було видно з її вигляду.

– А це точно залишиться між нами? – спитала вона.

– Обіцяю. – сказав Нік. – Про нашу розмову будемо знати лише ти і я. Просто є потреба мати більше інформації про твого одногрупника. А ніхто чомусь нічого не знає.

– І це не дивно. – зітхнула дівчина. – Він же був скритий. Мало хто знав про нього взагалі бодай щось. Окрім того, що він пише вірші.

– А ти знала?

– Так. Я дещо знала. Але це лише так, з сласних спостережень. Він сам ніколи би мені нічого не розповів. Тай нікому би не розповів. – і вона почала розповідати все те, що Нік уже знав про Артура.

– Це все, що знаю про нього. – з сумом констатувала дівчина. – Але ви знаєте, є одна людина яка може вам щось сказати більше. Вам потрібно до нашої викладачки – Соломії Арнольдівни Злюки.

– Злюка – це така кличка? – усміхнувся Нік.

– Зовсім ні. – розсміялася дівчина. – Це прізвище її чоловіка. Зараз вона Цім. Це її дівоче прізвище. А Злюка – то її колишній. В тюрмі сидить.

Нік здивувався. Напевне більше обізнаності студентки про особисте життя її викладачки аніж про саму інформацію.

– Він якісь оборудки проводив. От і загримів. А вона розійшлася з ним тоді. А заодно все його майно прибрала до рук. А що ви думали. Не мало ж воно пропадати. А так жінка з дочкою посіла.

– То в неї є дочка?

– Так. Їй десь шістнадцять. Може менше. Вона ще в школі вчиться. А що?

– Нічого. Цікаво. Ти так багато знаєш.

– Ах, та це дрібниці. Я вам більше скажу. Соломія Арнольдівна з Артуром була дуже добра. Вона за нього би голову була відірвала. Таке враження, що вони останній рік були коханцями. Ви знаєте, я чомусь так подумала. Ну а що такого? Йому ж уже на той час було вісімнадцять. Отже, нічого протизаконного. Я добре кажу?

– Добре кажеш! Нічого такого. – схвально кивав головою Нік.

– А ще, як що ви ще не знаєте, Соломія Арнольдівна є племінницею Софрона Ароновича. А він є світилом нашого закладу. Колись він був прекрасним музикантом. Виступав не лише в нас але й закордоном. Тож самі розумієте, що з його словом важко не порахуватися. Рідко хто має такий послужний список як він. І масу нагород.

Поліна ще багато всього наговорила Нікові, тож він вийшов на двір аж коли вже робочий день закінчився.