20

– То все таки знайшли. – буркнув Орест з неприхованою іронією. – Що ж, арештовуйте, раз така справа. Ви ж для цього приїхали до мене.

Нік з Кирилом переглянулися між собою. Визнає. Але це лише на словах. А потім може піти собі у відказ і справа злетіла.

– Чого мовчите? – продовжував Орест. – Щось не так?

– Та ні, все так. – відповів Нік. – Все саме так. Просто хотілося би почути вашу історію.

– Мою? А хіба це має значення для правосуддя? – спокійно говорив Орест. – Це все байки. Давайте будемо чесними з собою. Нікого в наш час правда не цікавить.

– Вас же зацікавила! – заперечив Нік, наче спеціально підкладав дров для полум’я.

– Напевне, раз я пішов по цій стежці. Ви це мали на увазі?

– І ви розчарувалися. – прожував гнути своє Нік. – Адже так?

– Хто вам так сказав?

– Відпечатки пальців на коробці з під цукерок.

М’яз на лиці Ореста мимоволі сіпнувся. Отже, попав в точку. Він не відповів так легко і впевнено як раніше але зробив паузу на деякий час наче шукав що мав казати.

– Що ви хочете цим сказати пане Нік? Які відпечатки?

– Не які – а чиї! – так само повільно продовжував спокійний тоном Нік, наче якусь дружню бесіду. – Ваші, пане Орест, ваші. Ми забрали всі речі до себе на експертизу і довго і настійливо шукали всіх можливих секретів. Здавалося наче нічого нема. Але потім таки знайшли. Погодьте, це було необачно. Ваші пальці там так гарно відбилися.

Ціль було досягнуто. Орест занервував. Він більше не міг контролювати емоцій. Все, що до тепер його тримало – наче випарувалося. Він добре знав, що це є не спростований доказ. Що правда, все ще треба довести до ладу. Але якщо знайшли це – знайдуть і решту.

– Я не знаю про що ви говорите! – занервував Орест. – Ви мене хочете чимось залякати. Або може обмовити!

– Не ламайте дурня дорогий наш Орест Львович. – продовжував мурчати Нік. – Ну ви ж самі розумієте, що на тій коробці яку ви дали Андрію Тарасовичу повно відпечатків пальців. Ваших пальців. А в середині повно отрути. Крім того, є свідчення патрульного, котрий обшукував салон Мовчуна, перед тим як він заїхав до вас. Коробки не було. А коли він приїхав – вона появилася. От і складіть все це до купи.

– Хто за вами стоїть? – майже викрикнув Орест.

– Закон. – сухо промовив Нік. – Закон.