18

– Так, я зустрічався з Андрієм Тарасовичем того вечора. – спокійно мовив Орест. – Хіба в цьому є щось кримінального? Більше того, я навіть можу сказати деякі мотиви нашої зустрічі, оскільки є речі які вимагають аби вони залишалися в таємниці. Але суть проста – мені треба було з ним про дещо порадитися.

– І він від вас нікуди більше не спішив? – запитав Нік.

– Та наче ні. У нього тоді був важкий день. Самі знаєте, як то майже три години суд. І він його успішно виграв. Тож, я думаю, спішив лише додому аби насолодитися спокоєм після всього того шуму.

– Може в нього були якісь вороги? – вів далі Нік. – Може ви знаєте, що хтось бажав йому зла. Або заздрив.

– Ясно що заздрив! Всі заздрили! Що тут скривати. – усміхнувся молодий чоловік. – Ви ж напевне бачили його рівень. Він такі справи брав, що мало хто може. Ну а відповідно отримував за це достойну нагороду. Тому і не дивно, що всі на нього косилися. Це не новина.

Нік пильно дивився на чоловіка. Він вивчав його з кожного боку. Приглядався до кожного його м’яза на лиці.

– Ви напевне маєте запитання, чому я часто спілкувався з Андрієм Тарасовичем. Бо я просив його про наставництво.

– А чому ви вирішили обрати саме його?

– Бо він найкращий! – відповів Орест. – Хіба не логічно, щоб вчитель був найкращий серед усіх тобі відомих? Тільки так учень може чогось досягти. Хто краще може навчити ніж той, хто знає! Бачите, теорія і практика часом мають деякі відмінності. В теорії все виглядає так. А на практиці зовсім по-іншому.

Підкований малий, що й казати. З такого хіба кліщами би витяг щось. І не інакше.

– Я чув, у вас з наставником були деякі розбіжності! – провадив Нік. – Не те щоб сварка. Але певні не дуже теплі відносини. Як мені дехто сказав.

– Бридка, чорна заздрість. Не більше. Бачите як в нашому суспільстві повелося, що коли хтось отримує кращу можливість або тепліше місце або розумних друзів – всі довкола йому відразу заздрять. І замість того аби порадіти за молоду людину, вони готові на все аби лише його принизити, розчавити, знищити.

Певна річ, що навчання то є важка праця. Іноді вона має різні прояви. В тому числі і різного роду дискусії. І кожна зі сторін має свою точку зорі, котру буде захищати і обстоювати. Це цілком нормально. Ми не в школі. Він не вчитель. А я не учень. Ми двоє колег, котрі підтримують одне одного. А щодо різних суперечок – то вони були. І я цього не скриваю. Ми часто сперечалися. І що? Ви ж з колегами також сперечаєтеся на роботі. Це частина процесу.

Хитро плів свою сітку панок. Нік відчував це. Але мовчав. А що він тут скаже. Тут не можна так напролом. Таке не пройде. Тільки вже в машині, коли вони поверталися з Кирилом назад, Нік коротко зробив висновок:

– Бреше!