12

Ніка було дуже важко чимось здивувати. Але тут він таки був змушений признатися собі, що був здивований послухавши сповідь Інеси.

Виявилося, що ця молода особа і Андрій Тарасович були коханцями. У Ніка аж щелепа опустилася від таких новин. Він чекав що завгодно. Але такого він передбачити не міг.

Вони вже з півтора року не скривали ні від кого своїх так би мовити почуттів. А скільки ще до того часу між ними щось було, Нік навіть боявся питати. Бо розумів, що чим далі в ліс, тим більше дров.

Мовчун старався для «своєї Інеси», як він її називав і ліз зі шкіри аби їй годити. От звідки в нього почав рости апетит до брудних справ. Він робив їй дорогі подарунки, давав гроші на все, що та лише хотіла. І це само зрозуміло. Інакше би юна прийомна дочка би нашептала куди треба і було би дорогому «татусеві» дуже зле.

Нік з жахом починав собі уявляти картину, яка побутувала в цьому цілком пристойному на перший погляд домі. Те, що творилося за стінами дорогої квартири або на дачі знали лише окремі люди. В тому числі і бабуся Інеси а разом із тим теща Андрія Тарасовича – Рима Альбертівна. Тоді зрозуміло, чому вона там крутилася як вуж на сковорідці і виїдала Артема. Не хотіла здавати. А між тим Інеса продовжувала.

– Ви здивовані. А між іншим, дивуватися нема чому. Я молода, красива, розумна. І що з того? Думаєте, я не розумію, що мене чекає після закінчення навчання. Нудна робота з ранку до вечора. Це в кращому разі. В гіршому – терпіти якогось «мужика». А я так не хочу. Для чого, якщо можна інакше.

– І це інакше було в образі вашого … – Нік не закінчив бо не міг підібрати відповідного слова.

– Вітчима. – доповнила молода особа. – Чи радше друга. Адже так ви хотіли сказати. Байдуже як ви там собі це будете описувати. Це нічого не змінить. Андрія більше нема. І це найгірше, що могло статися. Як мені далі бути.

– Він все вирішував, так? – запитав Нік.

Інеса кивнула головою.

– Звісно, що так. А навіщо ще мені був цей старий дід. Чи може ви подумали, що в мене така величезна любов була до нього. – вона розсміялася. – Буду з вами відвертою, я його звабила. І отримувала те, що хотіла.

Від таких слів у Ніка мороз по шкірі пішов. Така молода а як все сприймає. Для неї головне лише гроші. Він більше не міг дивитися на цю дівку, котра так спокійно про все говорила. Все, що могло коштувати комусь життя.

«І ніякої за таке відповідальності. – думав Нік. – Невже з таким розкладом в голові народжуються. Єдине тішить, що вона хоча би чесно признає все. Признає, бо це робить їй алібі. А от її мамі і бабулі – ні!»

Більше сенсу про щось говорити не було. Нік ще поставив кілька питань для вигляду і попрощавшись пішов. Йому, досвідченому служителеві Феміди було страшно від почутої інформації. Куди котиться світ? В яку яму?

Нік сів в машину. Наступна зупинка в Рими Альбертівни. В неї і мотив намалювався і всі для того можливості.