8

– Ну що тут скаже! Логічно, що тато підсудної не пробачив такого провалу. – резюмував Нік, коли Саша розповіла йому, що їй вдалося знайти. – Треба би краще вивчити цього, як його там…

– Костянтин Ігорович Тріск.

– Кіт? – перепитав Нік. – Ах, та я цього персонажа знаю. О, то обов’язково треба його потрясти. Кіт старий звір. Давно очі мозолить. Але все сухим з води виходив. Аж дивно. Ну нічого, все колись закінчується. І халява також. Будемо робити йому погано. Шукай тепер все пов’язане з ним. Хто знає, що ми ще знайдемо.

Нік був правий. Поритися треба. Навіть якщо і нічого не дасть. Лишнім воно все одно не буде. Крім того, цей Кіт, має всі аргументи для того аби бути головним підозрюваним. І мотивчик у нього є. але з ним треба говорити зрозумілою йому мовою. Тому вгості до Кота поїде Нік сам

– Ну а що, доведеться відвідати старого друга. – усміхнувся Нік – Як би там не було а він не аз потрапляв мені в поле зору. Але найгірше те, що він завжди мав тисячу різних відмазок і доказів своєї непричетності до всього, що йому інкримінували. Якось так.

В цей самий момент до кабінету увійшов Артем. Він прямо таки звалився на диван і тяжко зітхнув. Так, ніби увесь день тяжко працював на будові.

– Ну як у тебе успіхи? – спитав Нік не без іронії. – Як там найрідніша серцю кожного зятя людина?

– Стара кобра! – пробурчав Артем. – Я ще такої людини не бачив за все своє життя.

– А що ти таке кажеш. – іронізував Нік. – Невже вона аж така погана? Ну хіба може бути вона поганою по відношенню до свого найдорожчого серцю зятя. Ти щось перебільшуєш, Артеме. Ану розповідай.

– Це не людина. Це якась сатана. Вона так мені з’їла всі нерви і випила всю кров, що я вже хотів втікати геть світ заочі. Жах а не людина.

– Ой, не кажи так. – втрутилася Саша, котра ще не пішла і вирішила послухати що скаже колега. – Що ж вона такого тобі зробила?

– От власне, що нічого не робила. Але так діставалася, що я вже сили не маю. Голова болить, сили нема, думати нічого не можу, повна втома. І нічого доказати не можу. Якось так впливає, наче опромінення на атомній станції. В сто разів гірше.

– Тому-то я і не жонатий. – усміхнувся Нік. – Зате маєш над чим подумати. А я пішов. Ти, – звернувся до Саші, – теж не лови гав. Дай хлопцеві перепочити. Бачиш як його довели.