7

А от Саша таки відкопала досить інтересну справу. Вона змогла знайти кілька цікавих конфліктів, в котрих фігурував їхній покійничок. І один з них стосувався незаконного захоплення землі. В ньому Андрій Тарасович виступав в якості підтримки «бізнесмена», котрий і був винуватцем конфлікту. Те, що Мовчун продав свою честь і юридичну гідність у відділку вже не сумнівалися. Тепер питання стояло наскільки все зайшло далеко.

І от вона – відповідь. Видно, що дуже далеко зайшло, раз на сторінках однієї з газет і місцеві жителі і якісь ще активісти, котрі долучилися до цього всього, проклинали і не добропорядного бізнесмена, котрий хотів легким способом відібрати у людей те, що їм належить по праву і того, хто його такого захищав у судді, пролинали як лише могли. Один дядько навіть обіцяв вдатися магії аби таким чином повпливати на обох. Щоправда, слова прокляття до справи не пришиєш. Хоча з іншого боку – тут ціле коло ображених. А отже і зацікавлених у смерті осіб. Втім, слова словами. Це не доказ. Але перевірити треба.

Зрештою, це був не єдиний момент. Таких ситуацій за Мовчуном було і було. Росли, наче гриби після дощу. І це зрозуміло. Будучи не погано обізнаним з законами і маючи непоганий досвід, Андрій брав справи котрі порядні адвокати, не бажаючи заплямити свою і репутацію і совість, відмовлялися брати. Тому вони були дорогими. А він в любому випадку мав не погану вигоду. Бо вмів, навіть в найгіршому випадку, «викртутити» для свого клієнта мінімум.

Та чомусь в останній справі дати ради не зміг. Може тому, що справу роздули в газетах. А рідні жертви домагалися правди, оббиваючи пороги усіх інстанцій і пишучи листи ледь не до Гааги. І таки свого добилися. Не зміг Андрій нічого зробити тут. І тут, ясна річ, що сторона яка програла, тобто обвинувачення в судді, котру і покарали як слід, мала на свого дорогого адвоката зуб.

А справа була така. Двадцятирічна дочка одного солідного джентльмена з сильною рукою, котрому все і всюди можна, будучи під дією наркотичних речовин і гасаючи містом на своєму спортивному мотоциклі, збила на смерть батька з сином. Те, що стан водійки був обтяжуючою обставиною було не надто новим. А от те, що вона вилетіла на тротуар, по якому рухався молодий чоловік зі своїм шестирічним сином, було вже перебором. Обоє померли на місці. Справу хотіли нашвидкоруч замнути. Але жертвою виявився син одного дуже серйозного судді. А тещею – авторитетна журналістка. Тож вони не дали все почали добиватися повного покарання для винуватця. І добилися. Вирок був найсуворішим, з усіх можливих для молодої водійки, котра при тому «намагалася втекти з місця пригоди» – двадцять п’ять років без жодних пом’якшень.