6

Тим часом Кирило сидів в квартирі Мовчуна і спокійно бесідував з вдовою покійника – Афіною Гапарівною, з дому Валіоновою. Вдова на Кирила не справила жодного враження. Солідна жінка, власниця автосалону, бізнесвумен, вона вже давно забула як це жити нормальним подружнім життям. І тепер про це говорила цілком спокійно і цілком легко. Так, ніби це була якась розповідь, зовсім не про неї.

– Ну а що ви так дивуєтеся, молодий чоловіче. – сказала своїм низьким гортанним голосом пані Афіна. – Ми з Андрієм Тарасовичем давно живемо, точніше жили, як сестра з братом. Можливо, навіть все життя так. Ми ж одружувалися лише для вигляду. Це було таке собі партнерство на вигідних для нас обох умовах.

Кирило від такого аж очі витріщив. Здивувати його в подібних речах було не просто. Але ніхто говорив все так відверто. Тому він на якусь мить навіть не зміг стримати свого здивування. Але швидко опанував себе і зробивши собі мудре лице, продовжив слухати далі. А далі було все цікавіше.

– Так, у мене була дочка. Андрій прийняв її. У нього була подруга. Однак, одружитися там він не міг. Точніше, його батьки були проти. І їх можна було зрозуміти. Якась дівуля скочила до нього в обійми, бо тато директор фабрики а мама головний спеціаліст в адміністрації. На той час це мало значення. А далі … – і вона перервала розмову, ніби про щось задумалася.

– Ви кажете, що у Андрія Тарасовича було так би мовити … – почав Кирило.

– Так, було. – спокійно відповіла пані Афіна. – І син, здається мав бути. Втім, для мене це не важливо. Ми жили нормально. І зла йому я не бажала. Тай не мала за що бажати. Крім того, ми останніх років живемо окремо. Я маю цю квартиру і будинок за містом. А він собі живе в своїй квартирі. Має все своє. І ми лише пересікаємося при потребі.

Цікава картина малювалася зі слів пані Афіни. Вона іноді дзвонила Андрієві. Іноді навіть заїжджала. Але не надто часто. А деколи він зупинявся в неї. Словом, отаке-от воно було життя.

З усього Кирило зрозумів, що Афіні Гапарівній її чоловік був більше потрібний живим аніж мертвим. Тож мотиву в неї нема абсолютно. І як би там не було а такий стан речей, який вона описала Кирилові, жінку цілком влаштовував. А решта її не цікавило.

Вже вийшовши з квартири, Кирило подумав, що вартувало було ще поговорити з дочкою пані Афіни. Але тої не було вдома. Сама ж вдова обмовилася, що відправила дочку на кілька днів за місто. І коли та повернеться, вона й сама ще не знає.