2

А в той самий час Нік сидів у кабінеті Олега Віталійовича і готувався до нової справи. І судячи з усього, справи доволі цікавої.

– Ніку, ти пам’ятаєш ту справу Кривослівного? – спитав Олег Віталійович. – Ту, що тоді вкінці ще довелося доказувати Перцеві, що старий сам відкинув копита!

Нік усміхнуся. Ще би він це забув. Ну, на то у нього були свої причини, котрі, причому, зовсім не стосувалося справи.

– Звісно. – відповів Нік. – А що таке? Справу ж закрили ще на початку червня. Всі «докази» на місці.

– Справу так. Але тут дещо для тебе є. – продовжував Олег Віталійович. – Племінника його ще не забув думаю.

– Таке забудеш. – жартував Нік. – Ще той паскудник. Слизький, як слимак. Його би добре покрутити, то хто знає що би там відкрив для себе.

– На жаль, Ніку, на жаль. Цього ти вже не зробиш з ним.

– Та я і не збирався. Просто так сказав. Він тоді мені в’ївся в пам'ять. А що таке?

– Відійшов у вічність наш дорогий адвокат. От що.

– Як так, відійшов?

– А от це якраз тобі і доведеться з’ясувати! – відповів Олег Віталійович. – Щось там не дуже чисто все. Тому і нам передають цю справу. Сам Перець дзвонив з самого ранку. Хоче аби наш відділ, а точніше ти з своїми хлопцями, попотіли над цим усім. Всі матеріали мають от-от привести. Тож, прошу дуже.

– І навіть не поясниш, чого це аж раптом нам впихають цю справу? При тому, що ми ще маємо тут одну на розкрутці.

– Ніку! Ну а як ти думаєш, чому!? – зітхнув Олег – Та тому, що ти зробиш все як треба. От чому. А якщо чесно, то керівництво другого відділка попалося на хабарі. Там зараз так «весело», що просто. Крім того, покійничок наш мав багато різних добрих і не дуже добрих знайомих. І є підозра, що можуть справу злити. А керівництво хоче результату.

Звісно, результат буде. Нік справу розкрутить. Адже на це надіються вище сидячі. Тільки питання – а що він там такого знайде? І чи не будуть вони потім не раді тому? Зрештою, це вже не його проблема. Його головний біль – знайти, довести і передати у лапи/ой перепрошуємося/ у руки правосуддя винного. Все як завжди. Нічого нового тут нема.

– Ну, то як? – спитав Олег Віталійович. – Готовий до…

– До звершення чергового подвигу в ім’я справедливості і правди. – перебив його Нік іронізуючи слова свого керівника. – Як завжди.

– Тоді йди. Документи отримаєш. Мали підвести і залишити в чергового. Вдалого полювання тобі, Ніку!

– Амінь!