1

Була рання осінь. На дворі було сонячно. Листя вже почало набиратися золотистих і червоних кольорів. Але ще в більшості трималося на деревах. І лише окремі з листків падали на землю, після ранкового туману. З гілки на гілку перестрибували птахи. А білочки бігали просто по доріжках парку, займаючись своїми невідкладними справами підготовки до зими.

Артем сидів в паку на лавці. Він з нетерпінням чекав зустрічі. Але вона все не з’являлася на горизонті. Хоч і година вже минула і йому треба було йти на роботу.

Нік дозволив прийти трохи пізніше. Але це не означає припертися десь коло обіду. Треба мати лице. Раз тобі дозволили – значить довірили. То не нехтуй цим. Саме такої думки був Артем.

Однак, з іншого боку, побачити Інну він теж хотів. Та дівчина чомусь, наче навмисно, спізнювалася. Ще не дай боже щось сталося. І хлопець уже навіть почав було переживати. Він пробував кілька разів дзвонити. Але трубку ніхто не брав.

І от, нарешті, його чекання увінчалося успіхом – далеко на горизонті замаячила постать тієї, котру він точно не сплутає ні з ким. Все таки прийшла. Хлопець зітхнув, підвівся і пішов на зустріч.

Інна була молодшою дочкою їхнього доброго знайомого – полковника Хріна. Але ця, на відміну від своє старшої сестри, була дівчиною, що називається з «додатками». Артем любив такий типаж дівчат, які вміють думати, робити висновки, рухатися самі і подати руку іншим при потребі а не сидіти на дивані і соплі жувати. Саме такою і була Інна. Вона не запарювалася над тим «а що скажуть інші» а взяла і зробила так як вважала за потрібне. А головне, приймала всі наслідки своїх дій, не шукаючи хто ж би то був винен в її проблемах.

– Привіт. Вибач, що затрималася. – сказала дівчина, коли Артем підійшов ближче. – Була в дома бесіда.

– Надіюся, нічого страшного не сталося? – спитав збентежений Артем, бо знаючи старого Хріна, може бути всяко.

– Так, все добре. Про тебе говорила з татом. – усміхнулася Інна. – А чого так зблід? Та не з’їсть він тебе! Тато радий, що ми зустрічаємось. І навіть запрошує тебе до нас на вечерю. Нині!

Артем почухав потилицю. Ну а що тут казати. Піде. Якщо Нік не запряже. Він взяв дівчину за руку і вони пішли алеєю, розповідаючи щось одне одному.