24

Нік відкинувся в крісло і зітхнув. Він не вперше стикався з різними злочинцями. Він добре знав історію, в тому числі і середньовіччя. Знав про різні релігійні війни, інквізицію і інші «прекрасні і переконливі» методи боротьби з «єретиками». Все це він знав. Але це було на папері. А тут раптом, воно наче ожило і постало перед його очима у повному своєму образі, воплотившись в цьому одному злочинцеві.

Звісно, можна би було сказати, що Безшнурівський просто психічно хворий. Можна. Бо так десь і є. Це і так ясно. Питання в іншому – звідки в нього виникла ця нав’язлива ідея? Хто подав йому її? Хто спровокував цей стан? Хто стояв за тим? Не сам же він все собі вигадав. От встав собі одного сонячного дня і ні з того ні з сього обрав за ціль «винищення неправильних».

Втім, не йому, Нікові, про це думати. В нього і без того купа справ. Зараз треба сідати і писати всі звіти, поговорити з Олегом. Чорт! Він же ж зовсім забув спитати затриманого про Сашу. Або може не хотів чути того, що той відповість!? Нік майже відключився. І саме в цей момент в двері постукали.

– Увійдіть! – гукнув він.

Двері відкрилися і на порозі з’явилася Саша. З усього було видно, що вона гарно відпочила від роботи.

– Можна зайти? – тихо запитала вона.

Нік кивнув. Він не хотів нічого говорити. Добре хоч, що жива.

– Вибач мене. Я поступила не правильно. Підставила тебе. Втекла. Кирило казав, що ти…

– Я почув. – перервав Нік – Дякую, що зайшли. Цього місяця залишитеся без премії. А зараз закрийте двері з того боку.

Розмова була закінчена ще навіть не почавшись. Нік повинен був поговорити з Сашею. Провести так би мовити виховну бесіду. Але не сьогодні. Нині він просто не мав ані сили ані бажання.

Його ще чекала купа роботи. І додому він знову потрапить аж завтра. Як добре, що з домашнього господарства в квартирі лише квіти. А їм господар не дуже потрібний кожен день. Особливо кактусам. Тож можна не переживати.

Він підвівся і підійшов до вікна. Там, на вулиці вже смеркало. Закінчувався черговий день і знову наставала ніч. Аби всі, хто увесь цей день напрацювалися могли відпочити. Усі крім нього. Бо він не напрацювався. Він його прожив.

Нік вийшов на коридор. Всюди вже було тихо. Всі порозходилися. Залишалися лише чергові. Він пройшов коридором і побачив, що одні двері відчинені. Нік підійшов ближче. В кабінеті сиділи Кирило, Артем, Наталія і Саша. Він став і прислухався до того, що вони говорили.

– Ясно, що вигнав. А ти що хотіла! – чувся красивий мелодичний голос Артема. – Він за тебе переживав. Та всі ми переживали. Тут така справа була.

– Та він за всіх нас переживає! – почувся шершавий голос Кирила. – Він же ж не один раз прикривав наші зади перед всіма. Якби не він, то ми би вже давно звідси вилетіли.

– Він не керівник. Він лідер. – додала Наталія. – Це просто щастя мати такого керівника, котрий реально переживає за тебе.

Чути було як Саша чимось там оправдовувалася. Мовляв, подуріла трохи. А потім поїхала до сестри в село. Ну а ще розбила телефон.

– Та є твій телефон. Не журися! – включився знову Кирило, котрий суди з його голосу щось жував в повний рот. – Він в Олеся. Завтра забереш.

Нік лише усміхнувся. Стоячи тут, за кілька кроків від дверей він уявляв собі реакцію Саші на ці слова. Олесь ще вдень повністю відновив всю втрачену інформацію на телефоні. Тож вони встигли глянути одним оком, що ховає їхня колега. І були легенько шоковані контентом гарячої Саші в костюмі спокусниці Єви, котру вкриває хіба що її безсоромність.

От хай тепер іде і забере. Втім, Олесь хлопець порядний і не буде з цього робити ніяку сенсацію. Просто попросить шоколадку за роботу, перед тим надивившись досхочу відосиків. Ну а Саша наступного разу буде думати перш ніж таке робити.