21

Кирило з Артемом сиділи в машині вже третю годину і пасли гіпотетичного маніяка. Принаймні з інформації Артема там виглядало. Втім, за весь час, що вони просиділи в машині нічого не відбулося.

– Ну а ти впевнений, що це інформація не липова? – спитав Кирило. – Сидіти в твоїй машині не погано. І я не нарікаю нінащо. Але ніяк не бачу логіки в нашій засідці.

Артем сим часом наминав чергову булочку і слідкував за дверима будинку. Він не знав що сказати Кирилові, бо і сам уже починав сумніватися у правдивості своєї інформації. Тим паче, що Олесь мав подзвонити як лише щось знайде. А він не дзвонив.

– За що купив – за те і продаю! – сказав Артем. – Звісно, я і сам сумніваюся. Але треба перевірити. Може якраз.

– І як за довго ми будемо тут тирчати? – втрачав помалу терпіння Кирило.

Вони обидва замовкли, бо саме в той момент з під’їзду вийшов якийсь мужчина, дуже схожий на їхнього клієнта.

На вигляд йому було за шістдесят. Але тримався ще цілком пристойно. Не дуже багато одягнений. Але й не бідно. Вигляд мав доволі солідний. Одягнутий був в темні джинси і темно-сіру сороку. Не дуже високий. Але й не надто низький. Такий собі, середній. Не надто товстий. Трошки в тілі мужчина. Але не занадто. Тож як на свій вік був повністю в формі. Лице серйозне, губи тонкою лінією витягнуті. В окулярах.

– Цей? – спитав Кирило.

Артем ствердно кивнув головою. І вони обидва вп’ялися очима в особу цього чоловіка, котрий наче нікуди не спішив, оглянувся і пішов собі у своїх справах. Кирило вийшов з машини і повільно рушив за ним, крадучись і тримаючи в полі зору. Артем тим часом виїхав машиною з дворику, де вони стояли і обігнав їх обох на вулиці, зник за поворотом.

Старий тим часом спокійно собі рухався просто по вулиці, в напрямку, де Артем зупинив машину. Він ні разу не оглянувся. Інакше би запідозрив, що за ним хвіст. І можливо, би якось зреагував. Але він не реагував. І це було найгіршим. Адже, саме цього і чекали Кирило з Артемом – реакції. А її не було. Виходить що вони помилилися і дурно підсіли за невинним чоловіком? Не може бути! Провал!

Втім, не все було аж так погано. Олесь тим часом нарив деяку інформацію. І тепер ділився нею по телефону з Артемом. І так: підозрюваного звали Теодором Безшнурівським. Він був пенсіонером вже років зо три. А ще, колись він був інженером. Причому не якимось там десь а серйозним інженером на закритому об’єкті. Солідний джентльмен. Правда, було в нього дещо дивне. Надто вже був педантичний і дуже релігійний. Щодо останнього, то через свої погляди він не раз вже встрявав у різного роду конфлікти з іншими. Про що свідчили протоколи виписані про адміністративні порушення. Одного разу навіть напав на опонента, захищаючи правоту своїх поглядів.

– Цілком підходящий для вашого маніяка! – сказав Олесь. – Надто вже він агресивний як для «спасенної овечки». І, судячи з тих матеріалів, які тут роздруковую вам, зовсім не прагне «підставляти ліву щоку».