17

На превелике здивування Ніка на подвір’ї Малини вже господарювали якісь джентльмени. Отже, хтось випередив їх. Питання лише – хто? Свої чи чужі?

Нік з Кирилом вийшли з машини і направилися до будинку. Їх запримітив один з чоловіків, котрий, судячи з усього, був тут головним. Він і попрямував аби перейняти не проханих гостей.

– Капітан Яструб. – відрекомендувався він, показуючи посвідчення. – Хто ви? Ваші документи!

Носій повністю оправдовував своє прізвище. Середнього зросту, малими очима, що постійно бігали туди-сюди все вивчаючи, повністю лисий, з довгим носом на худому лиці. Він таки дещо нагадував стерв’ятника.

– Свої, капітане. – відповів Нік, котрий йшов позаду Кирила. – Нік Зоєв, відділ карного розшуку. Розслідуємо вбивство.

– Тут всі живі. Принаймні поки що. – відповів Яструб.

– Це добре. Але нам би Малину треба.

– Малина наш «клієнт». Вам котрого треба?

– Нам досить і меншого.

Капітан кивнув і повів їх за собою до будинку. Поки вони йшли, Нік встиг оглянути і оцінити будівлю і все навколо. Не бідно жили хлопці. Дуже не бідно. Так не скромно, що ними аж зацікавилися в економічному. Та це їхні проблеми. Його цікавить інше.

– Ви хочете допитувати тут? – спитав Яструб. – Чи до себе хочете взяти?

– Краще би було до себе. – відповів Нік. – Однак, оскільки ми запізнилися, то не будемо наполягати.

– Беріть. Цей нас не так дуже цікавить.

Це полегшувало справу. Бо не треба буде вести допит в присутності чужих вух. Крім того, мало там що може піти. У них свої методи. У тих свої. І кожне дивиться на іншого косо, хто би там що не говорив.

Вони увійшли до середини, де в одній з кімнат сиділи обидва брати. «Дебелі хлопці – подумав Нік. – І майже одинакові. Вгадай тепер, чи точно нам потрібен молодший».

Але вибору не було. Старшого Яструб не дасть. На нього у капітана вже є повно доказів. І тому випускати зі своїх «пазурів здобич» він не буде.

Яструб підійшов до одного зі своїх людей, щось шепнув тому на вухо, вказавши легенько на одного з братів і відпустив.

– Забирайте. – сказав він до Ніка.

Нік подякував і пішов до машини. Йому не терпілося почати крутити вже тут, в машині. Але ні, краще все ж таки у відділку. Як не як, там навіть сама атмосфера якась інша. Тому він просто сів на переднє сидіння і вони поїхали.