15

Телефон лежав на березі. Ще «живий». Але батарея вже повністю сідала. Цим буде займатися Олесь. Він знайде і зарядне і пориється в телефоні заодно. Може там щось цікавого буде. Ну для решти, як завжди, залишалася маса роботи.

– Ну, і що будемо робити? – спитав Кирило. – З чого почнемо? Куди йти?

На ці питання Нік і сам не знав що відповісти. Він на якусь мить задумався. Наче щось згадував. Потім відіслав Артема на допомогу Наталії. А з Кирилом відправився на квартиру до Саші.

– Там же ж закрито! – сказав Кирило. – Який сенс їхати?

– Той що. – відповів Нік. – Ми оглянемо її квартиру. От і все.

– Оглянемо квартиру? Без постанови на обшук?

– Без.

– Це ж незаконне проникнення на приватну територію!

– І що, тебе це колись стримувало?

Якщо Нік мав на увазі про походеньки – то це так. Тут його нічого не стримувало. А може не лише про походеньки. В підлітковому віці Кирило вміло відкривав різні замки. Настільки вміло, що навіть слідів не залишав. Ну і, звісно, не обходиться в таких випадках без темних історій. Тай навіть уже будучи на роботі, він не раз це робив. Але вже виключно з добрими намірами. Чи принаймні «заради встановлення правосуддя».

Коли вони піднялися на поверх, ніде нікого не було видно. Кирило просунув інструмент і провівши ним кілька маніпуляцій, змусив замок запрацювати потрібному йому порядку.

Відкрити двері відмикачкою було досить легко. Їх закривали з зовні. Отже, в квартирі нікого не має бути. І справді, коли вони зайшли їх зустріла лише тиша і бій годинника.

Нік ніколи раніше не був в Саші на квартирі. Тому він уявлення не мав як вона виглядає. Нещодавно в ній було зроблено гарний ремонт. Тож і не дивно, що тут витав привид чистоти і порядку. Все лежало на своїх місцях. Все акуратно складено. Полички протерті. Дзеркало вимите.

Нік пройшов коридором до кімнати. Тут все так само. Він розглядався довкола, шукаючи будь-який натяк. Але ніяких слідів боротьби. Або чиєїсь присутності. Все стояло на своїх місцях. Принаймні так виглядало. І єдине, чого не вистачало для цього пейзажу так це самої господині квартири.

– І воно нам нічого не дало – аналізував Кирило.

– Чому ж не дало? Ще й як дало! – відказав Нік. – Он поглянь на поличку. Що там бачиш? Правильно, там не вистачає одного стаканчика. А поглянь в раковину. Ось і він. І він не митий. В ньому було щось алкогольне. Настільки я пригадую, Саша вживає лише вино. А це явно тягне на дещо оборотистіше.

– Думаєш, хтось був?

– Думаю, що на превеликий жаль, так.

– Вона привела його до себе. Вони випили. А потім він її…

– Може так. А може ні. – відповів Нік. – Поки що все це є лише нашими припущеннями. І не більше. Аби сказати напевне, треба мати докази. А у нас їх нема. І я починаю сумніватися чи ми на правильному шляху.