4

Лише Нік встиг зайти до кабінету, як відразу ж задзвонив телефон. Телефонував черговий. У парку «Молодіжний» знайдено тіло молодої жінки без ознак життя. Ну ось вона – чергова справа. І саме вчасно. Бо якраз вона і приглушила почуття закипаючого Ніка. Бог з нею, з тією Сашею. Він ще встигне почитати їй моралі колись при нагоді.

Нік вийшов в коридор. Він привітався з черговим і пройшов через службовий вихід на подвір’я, де його вже чекала машина. Кирило з Наталею вже сиділи в авто.

– Ну, поїхали! – сказав Нік, попередньо привітавшись з водієм. – Подивимося, що там цього разу.

Їхали довго. Місто якраз прокинулося. Всюди були страшенні затори. Навіть об’їжджаючи якимись богом забутими вуличками, вони заледве змогли проїхати.

– От чого ніколи нема так аби ти прийшов на роботу і весь день нічого не ставалося. – почав Кирило. – Невже це таке щось з області фантастики! Сидиш собі спокійно і радієш життю.

Наталія тільки усміхнулася. Вона ще ніяк не могла звикнути до їхньої роботи і особливого гумору. Хоча сама просилася аби її тут залишили.

– А ти помрій. – відповів, ніби крізь сон Нік, котрий сидів на передньому сидінні і дивився у вікно. – Зараз тобі буде свіжа справа. І молися, якщо щось не надто заплутане.

В цей момент вони якраз під’їхали до парку. Там уже метушилися люди. Було видно обмотану стрічку. Значить, всі на місці.

Всі троє вийшли з машини і пішли ближче до місця злочину. Нік першим побачив тіло, котре розкинулося під деревом, біля котрого крутився експерт.

– Привіт. Що скажеш? – звернувся до нього Нік.

– Здоров Ніку. Ти вже тут. Ну а що сказати. Померла давно. Кілька годин тому. Ніяких ознак насильницької смерті, поки що, я не побачив. Детальніше скажу, коли пройде ростин. Але ніяких синців, подряпин, забоїв – нема.

– Виходить, що сама от так-от взяла і померла собі тут? – спитав Нік. – Дивно.

– Ну не так щоб дуже. Я кажу те, що можу сказати зараз. Потім побачимо.

– Може чимось отруїлась. – вступила в розмову Наталія.

– Або отруїли. – зітхнув Нік.

– А це цілком можливо. – відповів експерт. – Словом, завтра я дам більше інформації. А поки що відкривайте справу. Мені чомусь здається Ніку, що про отруєння ти вгадав.

Нік глянув навколо. Подалі від місця злочину стояли якісь люди, щось там між собою розмовляли. Хтось з них кудись ішов, хтось звідкись вертався, хтось гуляв. Всі вони просто зійшлися подивитися, що там сталося. І за кілька хвилин вони знову розійдуться по своїх справах. А та, котра лежала – уже нікуди більше не піде. Ніколи.

Нік згадав, як ранком він так само йшов парком, тішився новому ранку, вдихав свіже повітря. І в той момент він навіть допустити не хотів, щоби це місце було осквернено злочином.