3

– Здогадуєшся, чого я тебе покликав? – відразу накинувся з питанням Олег Віталійович як Нік лише встиг відкрити двері.

Нік зробив великі очі і кивнув головою, що ні. Йому нічого не приходило до голови. Все наче йде добре. Ніяких резонансних справ нема. Тому він навіть уяви не мав що і до чого.

– Погано, пане добродію! Погано, що ти не знаєш того, що відбувається у тебе під носом.

– А що такого сталося? – спитав Нік. – Може я щось пропустив. То здивуй мене.

– Зараз! Зараз я тебе здивую! Ось! На, читай! – бурчав Олег Віталійович. – Ну як тобі таке? – і він поклав перед Ніком аркуш паперу на якому було щось написано. – Заява. Поки що на відпустку.

– Ну. Бачу. І що мені з того?

– А те, що заява від твоє співробітниці Саші. Покажи мені свій підпис. Бо я щось його ніде не бачу. Ти мав би принести мені цей папір а не вона вриватися сюди з самісінького ранку. Вся така розфарбована, одіта як ті дівки, що зваблюють десь по барах, на підборах. Я спочатку налякався. Думав, якась біда прийшла. Аж ні, то Саша така. – іронізував Олег Віталійович.

Нік дивився і лише кліпав очима. Те, що розповідав Олег його мало хвилювало. Більше мучило те, чому вона вирішила отак-от поступити. Нічого не сказавши, обійти свого безпосереднього керівника. Це неповага. І це Нік не любив найбільше.

– Я не знаю, що там де твориться. Але таке буде не може. Перець як дізнається – то сам знаєш як «втішиться». А я не хочу бути «читаним і співаним» через дурниці. Досить того, що на роботі маємо повно.

Нік покрутив в руках папір. В заяві йшлося про десятиденний відпуск. Якраз ті десять днів, котрі вона ще не використала. Нічого більше вона не просила. Просто як це подала.

– Добре, я постараюся поговорити з нею. – сказав Нік.

– Та ні, не постараєшся. Бо вона вже махнула геть звідси. Якийсь бундюк її чекав машиною. Просто під самі двері під’їхав. Крута тачка. Дорога. Ще чого доброго з якимось зв’язалася дівка. Не дай боже, звісно.

– Це її справа. – сухо відповів Нік. – Їй двадцять восьмий рік. Мала би вже мати голову на плечах. А за порядок я обов’язково поговорю.