18

Нік повертався у відділок. Він був не просто розчарований. Він був морально вбитий. Дві години, дві довгих години розмови з розбитою горем мамою, котра втратила сина. Він і уяви не мав як це тяжко. Сьогодні він відчув на собі частину того болю, страждання, розпачу, ненависті котрі переживала всі ці роки безутішна жінка.

Її син загинув через тих, хто мав би був його захистити від такого. А вона навіть не могла допомогти йому нічим. Більше того, релігійна жінка, вона плакала, що вони загубили душу її єдиного синочка. І це для неї тепер було найгіршим.

А для Ніка було найгіршим те, що її сина звали Роман. І він точно підходив під той опис, котрий залишив у своєму щоденнику Кривослівний.

«Але хлопець помер багато років тому. – роздумував Нік. – Медична експертиза чітко зафіксувала факт смерті. Його поховали на очах у всіх. І тут ніяких підтасовувань бути не могло. Бо труна була відкрита і всі бачили. То яким чином покійний міг його бачити через роки? Невже ожив. Це ж не можливо?»

Швидше за все, хтось знав про цю справу і шантажував. Але хто? Саша читала, старий писав ніби він бачить Романа в себе в квартирі. Що той глумився до нього. Що він входив через вікно. Це як зрозуміти? Нік взяв телефон і подзвонив Кирилові.

– А запроси-но до нас ту Альбіну, онуку. І того Андрія, племінника. Буде в нас довга бесіда. Так аби до мого приїзду вони прибули. Скажи, що маю до них деякі питання.

Але які він мав до них питання, якщо сам не знав що й думати з того всього. Нік просто їхав автобусом і розглядав вулиці міста. Міста, котрого він майже не помічав. Весь час лише одне – робота. А часу аби нормально відпочити, прогулятися, розслабитися у нього ніколи не було. І так з дня в день. А час іде. І ніщо не стоїть на місці. Так само й життя. тільки людина ніяк того не хоче зрозуміти. Вона тратить його, своє життя, найцінніше з того що має, на всякі дурниці. Але втрачає те, що головне. Потім воно проходить і настає момент, коли вже більше нічого не потрібно. Момент, коли людина опиняється на межі світів. І все, чим вона жила залишається тут, по цей бік. А вона має йти далі. Ну а йти нема з чим.