16

– І ви вважаєте, що хтось таким чином помстився? – спитав Нік, коли вислухав всю розповідь. – Але хто?

– Альбатрос. – відказала Саша. – Хоче замести сліди. Або хтось з його дружків. Мало там що могло виникнути. Може старий їх почав шантажувати чимось. Або обіцяв щось розповісти.

– Не думаю. – відповів Кирило – Він не був зацікавлений в тому аби все це виринуло на поверхню при житті. Ти уявляєш таку картину – вельми шанований всіма пенсіонер виявився посліднім поганцем. Ах, як би смакували журналісти цю новину. Ні, він би рота не відкрив ні за що.

– Слушно кажеш. – сказав Нік. – Він би таке не відкрив. Тай шантажувати не мав вже кого. Альбатронський швидше постав перед найвищим судом. Ось уже три роки минуло, як нашу «проблему вирішили».

– Хто?

– Люди, котрі не люблять аби їхніми авторитетами користувалися і прикривали свою повну безкарність, як це любив робити Альбатрос. От вони в один прекрасний день і постановили. Потім вони знайшли його. А потім його знайшли наші. Але вже холодного і з діркою від шила. Ось так. Тому він повністю відпадає. Лишається хтось з родичів нещасного хлопчини.

Всі переглянулися. Вести допит когось з родичів, ворушити все те знову ніхто не хотів. Нехай би так і залишилося. Скільки горя, сліз, поламані долі. І тепер ще знову лізти, ятрити душу і розпитувати.

Кожен шукав причини аби лише не він. Кожен вигадував цілу купу справ. Бо ніхто не мав бажання. Всі зіскакували, один за одним. Навіть Наталія опустила очі аби не зустрітися поглядом з Ніком.

– Добре, я поїду сам. – сказав тоді Нік. – А ви матимете і без того досить справ. Не переживайте, без роботи я вас не залишу. І не забувайте про документацію.

Він відкинувся в кріслі і глибоко видихнув. Зараз у нього було найважче завдання. І йому цього ніяк не хотілося робити.

«Що за паскудство. – думав Нік. – Одні покидьки витворяють чорт знає що, другі їх прикривають. А вкінці ще й правосуддя буде судити того, хто вчинив правосуддя сам. Як довго ще буде існувати людство з таким підходом до життя? Як довго ще доведеться червоніти за це все?»

Він оглянув кімнату. Всі вони молодші від нього. Всі вони ще молоді, амбітні. Вони ще вірять у якісь зміни. А він уже ні. Він давно перестав вірити у чесність, справедливість, вірність. І вже ніщо не зможе змінити його думку на протилежну. На жаль.