15

Своїми думками вона по телефону поділилася з Сашею, котра саме вийшла від Альбіни. Сашу такий висновок серйозно зацікавив. І на то були свої причини. Альбіна віддала їй щоденник старого, котрий він вів останнім часом. Це був звичайний дуже товстий зошит. В ньому були деякі замітки. Іноді, траплялися різного роду пафосні цитати великих людей минулого.

Дівчина знайшла його вже після того як всі поїхали і сама збиралася віднести. Але приїзд Саші її випередив. Зошит був в шухляді столика, котрий стояв біля ліжка покійника. А крім нього там був ще один тонкий, звичайний зошит на дванадцять аркушів. Він був увесь списаний. Саша не читала, що там було. Вона просто взяла обидві знахідки з собою.

– І що там такого в тому зошиті? – питав Кирило, коли Саша з Наталею повернулися з «полювання». – Може він там занотував перед смертю ім’я свого вбивці? – іронізував він. – А що, було б не погано.

– Ага, помрій. – відповіла Саша і взялася разом з Наталією читати товстий зошит. – На цей тонкий. – вона подала Кирилові. – Не сиди дурно.

Всі троє засіли за рукописами. В кабінеті настала така тиша, що було чути як муха бриніла за дверима.

– Тут дещо є! – раптом вигукнув Кирило. – На. Читай. – і він передав зошит Саші.

Там справді дещо було. Напис був наступного змісту: «я знову його бачив. Він дивився на мене і наче усміхався. Він знову сміється. Я вже більше не можу». Наступний запис був подібного змісту.

– Ну і хто цей він? – спитала Наталі.

– Вбивця. – зітхнув Кирило.

В цю мить надійшов Артем. Він був увесь замучений, наче всю ніч грузив вугілля. Він просто впав в крісло і важко віддихаючись бурчав собі під ніс.

– Ну і Альбатронський. Ну і Альбатрос.

– Що там у тебе? – спитала Саша. – Бачу, маєш чим поділитися!

– І не кажи. – відповів Артем. – Готуйте вуха. Буде гаряче. Наш Альбатрос – ще той пес. Він сидів один сідалом на двох стільцях. І вашим і нашим. Так от, він наче б то був такий собі весь з себе крутий і пишний. А з іншого тусувався з нашим Кривослівним і Ванею, здаючи їм всіх, кого було треба. А за це отримував індульгенцію на свої шабаші. Якось він познайомився з якоюсь дівкою в нічному клубі. Ну Альбатрос тоді ще не був таким старим. Він діваху підпоїв, погрузив в свій джип і повіз до себе на дачу. Там вони з дружками її, що називається без дозволу. А потім, коли почали доганяти, що натворили – то взяли і втопили в якому озері. Тіло знайшли. Справа була гучна. Батьки дівчини платили любі гроші аби знайти вбивцю. Але справа не дуже рухалася. А потім зробили винним в усьому її хлопця. Тому було лише двадцять один, коли його засудили.

– Думаєш, він помстився? – спитав Кирило.

– Він точно ні. Він наклав на себе руки. Сам знаєш, яке там до нього було ставлення. Невинно пішов. Тупо загубили хлопця.