12

– Так, інформація строката, Ніку. – промовив Олег Віталійович. – Навіть не знаю, що тут сказати. Доведення до самогубства. Це, в принципі, можна. Але кого ти будеш підозрювати? Онуку? Племінника? Кого! Сам розумієш, що це беззмістовно.

– Мотив же ж був в обох. – відповів Нік. – Квартира. Гроші. До речі, ми так і не зробили повного обшуку. А зараз уже пізно. Щоправда, я тут по дорозі заскочив і ще роздрукував собі вхідні і вихідні дзвінки. Може там щось буде.

Олег зітхнув. І знову вода. Що він буде говорити, коли подзвонить Перець? А він точно подзвонить. Ох, подзвонить. Знову щось вигадувати? Крутити!? Той старий садист чує кожну брехню. Крик буде неймовірний. Ай, чого себе катувати завчасу. Буде видно, як буде.

– Що плануєш? – спитав Олег Віталійович.

– Будемо крутити онуку. Може вона щось згадає. Ну і племінника. Не може бути аби вони абсолютно нічого не знали. Крім того, я ще просив Кирила опрацювати те фото. Якщо Альбатрос і справді був другом покійника – то справа у нас просто зашквар.

– Не дай боже! Ти що! – злостився Олег Віталійович. – Я би хотів вийти на пенсію як і всі люди. А не доживати віку десь в захаусті, начальником якоїсь стайні. Крім того, ще й цю дівку прислали на мою голову.

– На мою.

– Ні, Ніку, на мою! Бо у разі чого, мене спитають. Тобі головне пильнувати аби Кирило її не встиг об’їздити. Ну іди, роби щось. Іди. Якщо щось нове буде то скажеш. – він був явно збентежений.

Ось так, людина відчувши смак влади, боїться її втратити. Втратити своє місце. Свій тимчасовий добробут. Саме так, тимчасовий. Бо все в цьому світі тимчасове. І ніщо з усього того не має ніякої цінності: ні гроші, ні посада, ні можливості. Бо все в одну мить може обірватися. Смерть знецінює їх всіх.

У Ніка була інша ціль в цьому житті. І він до неї йшов. Поступово, крок за кроком. Він знав, заради чого живе і до чого йде. У нього була мета. А робота була роботою. Але не сенсом життя.

Нік ніколи не боявся втратити роботу. Він давно нічого не боявся. Скільки разів він вже мав був померти. Скільки було випадків, коли його життя висіло на волосині. Тому він цінував те, що є найголовніше. А не те, що створює видимість успішності.