10

А тим часом в у відділку Кирило з Сашею сиділи в кабінеті і розмовляли як раптом відчинилися двері і на порозі з’явилася білявка модельного вигляду. Кирило оцінив її жіночність так років на тридцять з маленьким гачком. Висока, струнка, підтягнута, з манікюром і всіма штучками. Явно не рівня Саші, котра ніколи таким не бавилася від слова зовсім. А з іншого боку одягнута пристойно, в темний брючний костюм і якесь зручне взуття.

– Де я можу знайти Ніка Зоєва? – сказала незнайомка, оглядаючи кімнату.

– А ви йому хто? – спитала подавленим голосом Саша.

– Я нова працівниця його відділу. Йому мали повідомити про мене.

– Ну, в такому разу – ласкаво просимо. – сказав Кирило. – Нік зараз буде. Проходьте, сідайте.

Вони обоє з Сашею переглянулися між собою і замовкли. То от якого до них підіслали козачка. Чи точніше козачку. Кирило відразу відчув певний страх. Бо хто як не він славився своїми походеньками. Видно його легендарність вже дійшла до вух «вищесидящих» і ті вирішили прислати спокусу у вигляді цієї пави. Що ж, він буде максимально стриманим і ввічливим. Бо хто знає, який там наказ отримала ця дамочка. Вона ж явно не годиться для їхньої роботи.

«От сиділа собі десь там в кабінеті і сиділа би собі далі. – подумав Кирило. – Готувала би каву своєму начальнику. Розважала його десь там вечорами. І не лізла би не в своє діло. І принесли ж її лихі. Та й ще в такий час.»

Тим часом незнайомка на диванчик сіла, порозглядалася трохи, потім відкинулася на спинку і коли вляглися перші внутрішні пристрасті запитала:

– Я вам не завадила? Ви напевне обговорювали справу Кривослівного?

Ані Кирило ані Саша не хотіли вступати в діалог з цією не знайомою особою. Тим паче, що були попереджені Ніком. Але й сидіти набравши в рот води теж не могли. Тому почали щось потроху бубоніти. Так аби і вовк був ситий і вівці цілі. Інакше кажучи, видавали якісь членороздільні звуки, котрі називають словами. Але логіки в їхній бесіді було годі шукати. Словом, молотили язиком.

– Я думала, ви щось більше встигли. – розчаровано сказала блондинка. – До речі, я не представилася – Наталія Вітольдівна Лівонська.

– Саша.

– Кирило.

В цей момент з’явився Артем. Він з самого ранку бігав виясняв хто там зображений на фото. Цю справу на нього спихнув Кирило. Бо в Артема були свої можливості краще і швидше (а головне якісніше) пробити всіх.

– Ну що, панове… – почав він ще лише відкривши двері і побачивши по сторонню людину в кабінеті завис на пів слові. – Ой, перепрошую. У вас тут …

– Заходи. – сказала Саша. – Це наша нова подруга. Прислана на допомогу.

Артем зайшов, привітався і сів. Він виклав з сумки кілька листків роздруківок і поставив їх на стіл.

– Ось все, що міг. – сказав він. – Але тут нічого цікавого.