7

Нік не помилився. В архіві він знайшов саме те, що і мав знайти. Правда не в тому, де всі можуть шукати. Він мав знайомих в іншому архіві, куди б його підопічних ніхто не допустив. Там зберігалися подалі від очей людських різні цікаві документи і матеріали справ на всіх службовців. Саме те, що йому треба.

І так, Ваня Дмитро Артурович. Папка була товста. Нік перегортав сторінки і прозрівав від сторінки до сторінки. Від того, що тут писало волосся дибки ставало. Питання було в іншому – як йому вдалося з таким набором «добрих справ» сухим з води вийти? Це питання гризло Ніка найбільше. І не даремно.

Вивчаючи обидві справи, Нік відкривав для себе все нові версії. Бажаючих відправити на той світ колишнього добропорядного служителя правосуддя було хоч відбавляй. Нік виділив кілька найгучніших справ. Там було все, що лише могло бути: і підкуп і зловживання службовим становищем і несправедливі вироки. В Ніка аж голова пішла обертом від того всього. Невже одна людина здатна скільки всього натворити? Кривослівний повністю відповідав своєму прізвищу. Факти говорили самі за себе. Ну але їх ще треба перевірити. Втім, сумніву не було, що все написане було правда.

В архіві Нік сидів довго. Він пильно читав кожен листок, вимальовуючи в уяві події багаторічної давнини. Нарешті він завершив, повернув назад документи, подякував другові і вийшов на вулицю.

Тут він вперше за кілька годин вдихнув свіжого повітря і в нього запаморочилося в голові. Робочий день наближався до кінця. Повертатися на роботу вже не було сенсу. Він просто пішов тротуаром, роздумуючи про все. А думати було про що.

Було кілька кричущих справ, котрі ніяк не виходили з голови. Перша з них – це про Миколу Засівального. Простий чоловік з села отримав майже десять років. А за що? А ні за що. Справу потім на апеляції розібрали як слід. Справа там була просто таки шита. Але пізно. Поки йшли суди, апеляції, чоловік не витримав того і повісився в камері. Загублене життя. А комусь покращені показники. І це не єдина в списку. Таких багато.

То може хтось з родичів вирішив поквитатися? Але чого аж тепер? Минуло більше ніж чверть століття. Все покрилося давністю. Хто би тепер це міг зробити? Хто би хотів так довго чекати, терпіти, мовчати аби раптом одного дня здійснити «своє правосуддя»?

Так, надто довго для помсти. Надто довго. Хоча. Хоча цілком може бути. Тепер, коли все покрилося давністю ніхто і не здогадається. Чи не так подумав потенційний вбивця? Втерся в довіру. Навіть купив квартиру в одному під’їзді. Отримав імунітет. А тоді вже виконав свій пекельний план. Цілком собі версія. Тільки от в такому випадку у них буде на руках не розкрита справа. І можливість піти з роботи, на не дуже бажану пенсію, раніше бажаного терміну.