4

На кухні сиділа онука старого Демида Аристарховича – Альбіна. Вона була вся заплакана. Дівчина не могла нічого путнього сказати. І не диво. Вона проживала тут зі своїм «добрим і люблячим дідусем». Альбіна закінчувала юридичний. А дідусь допомагав їй як міг. Тому його смерть для неї величезна трагедія.

Нік побачив, що сьогодні тут розмови не буде. Він залишив Кирила аби той оформив все як слід і як міг заспокоїв Альбіну а сам пішов геть. Треба ще купу справ зробити. Тай поснідати би пасувало. Трупик нікуди вже не дінеться. А він живий. І потребує задовольнити потреби свого тіла. Раптом підчас прийому їжі якась думка його осяє.

Коли він вийшов на двір, то нікого вже не було. Саша з Артемом поїхали шукати племінника. Що ж, тепер він має цілий ранок в своєму розпорядженні аби все як слід обдумати.

Перш за все це його стосунки з Сашею. Те, що було між ними вчора може негативно позначитися на їхній роботі. І це не якісь там штампи. Це факт. Адже, тепер він буде дивитися на неї не як на свого співробітника а як на кохану дівчину. І не зможе тверезо сприймати її і її роботу. Чорт, рано чи пізно доведеться розповісти все Олегові і попросити аби він кудись прилаштував дівчину в інший відділ. Може в інформативний. Або ще кудись. Другої Алекс він не переживе.

Тепер щодо справи. Діда вдарили чимось важким. Якимось тупим предметом в область потилиці. Значить, старий досить довіряв своєму вбивці, раз дозволив собі повертатися до нього спиною. А якщо врахувати ще й те, що замок не був зламаний. І камери не показали жодної чужої душі за весь день. Це може означати лише одне – хтось свій. Але хто? Мотив? Який мотив? Квартира? Цікаво, а кому вона має перейти в разі його кончини? Що ще крім квартири він мав? Може якісь гроші на рахунку? Дачу? Ось куди треба рухатися. Буде мотив – знайдемо злочинця.

Нік снідав. Він думав, як має все це представити зараз в кабінеті Олега, на випадок якщо там буде ще хтось. І цим кимось міг бути сам генерал. Раз Олег так сіпався, значить той точно приїде. Буде як з тією справою про Золоті сережки. Ой, як же тоді вони намучилися. А справжній вбивця був увесь час під носом. Аж соромно було. Добре, що хоч все так закінчилося. А то були б невинного запроторили за грати.

Поснідавши, Нік відправився пішком до відділку. Прогулянка зранку корисна для здоров’я. А може і для роботи. Хто знає, що і де ти зможеш побачити, кого зустріти, що почути – отак собі ідучи містом. Іноді, навіть можна натрапити на те, що так довго шукаєш. І він не помилився.

По дорозі інк зустрів Дмитра, колишнього прокурора, а нині мало не народного адвоката. Той давно перекваліфікував зі злобного обвинувачувача в доброго дядька, котрий може допомогти відбитися від таких, як він в минулому. О, цей порядний джентльмен як ніхто інший знає все і вся про внутрішність і процесів і різних нюансів.

– Ну а що тут дивного. – відповів Дмитро Артурович. – Ваш клієнт був ще тим хлопцем. І ні, не думай, що я тепер хочу когось обмовити. Боже борони. Про мертвих або правду або нічого. Але доброго сказати про нього можу мало. Його ж власні діти не могли терпіти. Вигнав їх з квартири. А ти що, не в курсі? Так, він вигнав свою дочку з зятем геть з дому. Вони зараз десь закордоном.

– За що?

– Ай, там ціла історія. Скажу лише те, що він був нестерпним. Його всі боялися. І, звісно, ненавиділи. Старий був просто дияволом. І не дивися так на мене. Ти знаєш, скількох людей він відправив за грати. Невинних, Нік, невинних! Навіть я просив для них пом’якшення! А він – ні, ніяких пом’якшень. І все. А справи як фабрикувалися. – і він почав розповідати Нікові такі речі, від яких в того волос дибки ставав.