22

Справа набирала оборотів. Новий прокурор виявився абсолютно чесним і безпристрасним. Він не звертав уваги ні на скарги ні на пропозиції ні на погрози але свою праву до кінця. А матеріали, зібрані Ніком, були для нього залізним аргументом для того аби підняти планку вироку до максимуму.

Крім того, розворохобилася справа Алекс. Тому залізобетонному служителі Феміди в поміч прислали ще двох, з інших регіонів. Тож, тепер все мало бути максимально прозорим. Тай громадськість слідкувала за перебігом подій.

Нік, як і сказала Ханна, став героєм дня. Навіть найзліші журналісти, котрі не любили його, відзначали його роботу. Керівництво висловило свою глибоку повагу, підписало велику премію і навіть написало прохання про підвищення Ніка у званні. І відповідь не забарилася. Вже через тиждень з міністерства прийшла позитивна відповідь – надати звання підполковника. Це було неймовірно.

Не оминуло щастя і самого Олега Віталійовича. Йому теж прислали багато побажань, подяк і навіть нагороду. Словом, все було прекрасно. Вони з Ніком купалися в славі. А тим часом суди просто загиналися від справ. Бо коли почалися розслідування, то справи потягнулися одна за одною. Тож там таке почалося. Але це вже їх клопіт.

Нік стояв на сходах. Сьогодні вони вирішили піти з роботи трохи швидше. Він склав руки на грудях і дивився, як тротуаром ходять люди, щось між собою говорять, деякі з них вітаються з ним кивком голови. Його впізнають. Добре це чи погано? Йому байдуже! Він не відчуває нічого.

Двері відчинилися і з приміщення вийшли Кирило і Анжела. Обоє радісні, усміхнені, щасливі. Нік бачив цю дівчину десять хвилин тому, як виходив на двір а вона сиділа в коридорі і чекала. Але він не звернув уваги. Він давно не дивився на жінок. І лише тепер, коли ці двоє так голосно балагурили, він не міг не звернути уваги.

Анжела була струнка, висока, худа крашена шатенка з коротким хвилястим волоссям. Маленькі карі очі, прямий ніс, довгі, худі пальці. Словом, цілковита протилежність Кирила. Але яке це для них має значення. Схоже Кир, знайшов собі нову «жертву». Що ж, він своє заслужив. Вони розпрощалися з Ніком і пішли геть, до неї на квартиру знайомитися з мамою.

Слідом за ними вийшов Артем. Він, прощаючись, потис Нікові руку. Сказав, що їде до батьків. Оскільки зараз літо – то біля хати все якась робота знайдеться. Так він відпочиває від справ. Артем пішов. А Нік лише поглянув йому в слід.

Нарешті, останніми вийшли Саша і Олег Віталійович. Ці двоє трудоголіків завжди найменше спішать додому. Втім, її можна зрозуміти. У Олега все купа паперів, які треба заповнити, звіти відіслати, на дзвінки відповісти. А в Саші однокімнатна квартира і сестра приїхала з дитиною.

– Дзвонили зверху. – сказав Олег Віталійович – В середу до нас завітає керівництво. Будуть вішати нам на груди подяки. Маєте цілих два дні вихідних аби виспатися і відпочити. А я поїхав.

– Куди? – спитав Нік.

– Ніку, в дома маса роботи. Жінка ремонт затіяла. Це просто жах. Мусимо його якось завершити. Бо мені вже набридло спати в тому смітті. Тож є нині і субота – думаю, вистачить. Ну все, я пішов. Гарного настрою. – сказав полковник і попрощавшись пішов до своєї машини.

Нік з Сашею залишилися стояти одні. Нік спочатку думав теж піти. Але потім, його щось наче потягнуло за язик і він запропонував їм прогулятися.

– Якщо ти не проти, звісно. – сказав він.

– Нік, ну звісно, що я не проти. Тим паче, що якщо запрошує такий імпозантний мужчина, герой тижня і безпосередній керівник в одній особі. – засміялася дівчина. – То куди йдемо?

– Може в одне кафе?

– В те, куди ходите лише ви з Олегом Віталійовичем? Ну, давай. Я не проти. А потім підемо в парк, погуляємо озером. Чи як, пане підполковнику?

Нік усміхнувся. Йому ніхто так не говорив. Це його забавляло. Тай Саша сама по собі дівчина миловидна. З нею можна і подуріти і поговорити серйозно і розслабитися. Словом, їм не має бути сумно.